Галина Пагутяк

  Культура – це запорука виживання нації, а не предмет розкоші.За роки існування нашої держави у нас не було жодної влади, яка бодай подивилася у бік національної культури, а не кидала обгризену кістку під стіл, та ще й з заплющеними очима. Підтримувати культуру, позбуватися привидів радянщини – вигідно врешті навіть не вельми професійній владі, чому ж в Україні цього не роблять? Не можуть же всі очільники не розуміти, що діляться владою з чужинцями, які їх або ненавидять, або зневажають за їхню залежність? Не підтримувати власну культуру, яка згуртовує, ошляхетнює людей, плекає у них почуття патріотизму, дає змогу презентувати найкращі здобутки Читати більше »

  У Кракові повно янголів і через те місто в надійних руках.Там є навіть майстерня янголів, у старому обшарпаному будиночку, звідки вони розлітаються по всьому місті –крихкі, тендітні, зі скляними крилами.Взимку янголів найбільше, і це зрозуміло: свинцевий туман, холод…Через те тут ніколи не буває занадто зимно: ні людям, ні лебедям та качкам на Віслі.І місто, хоч і не схоже на Львів, але не чуже. Бо звідти починалася велика наука наших хлопців ще у 15 столітті, а закінчувалася у Падуї,Римі, Болоньї, Інгольштадті. З деякими мене міцно зв»язала доля: Григорієм із Сянока та Яном Щасним Гербуртом.Тут вони ідентифікували себе вперше як люди Читати більше »

  Чужа думка завжди важлива, особливо, коли її висловлює авторитетна і публічна людина, яка досягла чогось у житті.За роки Незалежності у нас навіть виникло поняття «моральний авторитет».Євреї вважають, що у кожному поколінні мусить бути 12 праведників – людей чистих і досконалих.Це означає, що інших упіймав світ, спокусивши владою, грошима і славою, або вони не витримали випробування горем, злиднями і зневірою.Люди, які творять собі кумирів на час, не вимагають від них ні чистоти, ні досконалості, це для них дзеркало їхньої спраги – щоб на них бодай впала тінь чужої слави. Людина – істота суспільна, але найчастіше вона довіряє тим, хто дивиться Читати більше »

  Було зимно, бо зима.Було вітряно, бо хтось забув зачинити прохід між двома горами. Було сніжно, бо землі треба чимось вкритись. У маленькій хатинці двоє стареньких готувалися до Святої вечері.І так між собою говорили. – Ти, чоловіче, засвіти ліхтар надворі й не замикай двері.Бо нині хтось прийде до нас на вечерю. – Ти так кажеш щороку, а ніхто не приходить. – А цього року прийде! – І це ти кажеш щороку. – І доки живу – буду то казати. Заклич пса до хати, щоб не загавкав і не відігнав гостей. А шапку ? Ану бери шапку! Старий натягнув на голову Читати більше »

  Минулий 2015 рік можна окреслити кількома словами. Перше – ДЕМОРАЛІЗАЦІЯ. Влади на всіх рівнях.Сфальсифіковані вибори, сфальсифіковані кримінальні справи, повне беззаконня, масове зубожіння, майже абсолютно далекі від потреб народу України ЗМІ, тотальна брехня – все це деморалізує людей і сягнуло остаточного дна. Далі вже скочуватись нікуди. Але саме від дна відштовхуються, щоб вибиратись нагору.Терпляче, повільно, зціпивши зуби – та меншість, яка готова боротись за вічні людські цінності – правду, милосердя, добро, мир, а не за місце біля корита.Є більшість, яка сидить і чекає, як миша під віником, поки по неї прийдуть, і буде діяти завжди ситуативно. Народ легко деморалізувати беззахисністю Читати більше »

  Раптом згадала чудову історію з французької куртуазної поеми 13 ст. Я давно її чула, але тепер вона видається мені символічною. Отож троє лицарів збиралися битися на турнірі за прекрасну даму.Напередодні поєдинку дама вирішила перевірити глибину їх почуттів.Вона надіслала кожному по своїй сорочці, щоб ті мали захист в бою.. Двоє лицарів тільки посміялися, а третій цілу ніч молився, притискаючи сорочку до серця, а вранці одягнув сорочку замість панциря. У бою третього лицаря тяжко поранили.Дама прийшла його провідати і він мовчки простягнув їй закривавлену сорочку. На свято дама накинула поверх розкішної сукні цю сорочку і так вийшла на люди. Комусь дуже Читати більше »

Зранку я бачила,як поспішають люди з пакунками і паперовими торбинками, посміхаючись самі ло себе.Хто до батьків,хто до родичів чи друзів.Нині кожен може очікувати на маленький подарунок: жменьку цукерок і мандаринок.І діти, і дорослі. Свято Миколая зазнало метаморфози у сучасній України, перетворившись з церковного свята на свято доброти і уваги.Тут не треба демонструвати широку натуру,просто бути щирим і щедрим раз на рік.Тільки в Україні це свято набуло особливої теплоти та інтимності.Воно дає змогу повернутись у дитинство кожному.Подарунок під подушкою – наче здійснення снів. Це не чобіток від Санти Клауса, не гори запакованих подарунків під ялинкою, Ти прокидаєшся серед ночі  й відчуваєш Читати більше »

  Другий рік війни.Певна частина творців укрсучліту втомилася, бо написати про ностальгію за совком вона ще може і про своє рослинне існування також, а книжки про нашу війну в Європі не перекладуть з міркувань політкоректності. Війну України з Росією, а не громадянський конфлікт.Такими є й їхні читачі, які створюють собі кумирів, тобто їм здається, що вони їх створюють, насправді це робить реклама.Потихеньку формується п’ята колона, готова домовлятися як з владою, так з сепаратистами.Якби йшлося про чисте мистецтво – воно вимагає аполітичності,і часом злітає на сліпучі вершини духу. Але це нагадує щурячого короля, який помре, якщо його не годуватимуть грантами, преміями Читати більше »

  Мандруючи вже кілька років Галичиною вдень, я ввечері повертаюсь до Львова з однією думкою: все це можна змінити, варто з’явитись кільком активним небайдужим людям. І хоч потім пишу все, як є, мною керує не ненависть, а любов. Бо я теж є частинкою цього окраденого зневаженого світу. Світу, який чекає, і який повільно вмирає у цьому чеканні.Його поведінка віктимна: він провокує, щоб його зневажали за втрату історичної пам»яті, за естетичний несмак, за те, що терпить десятки років місцеву мафію, за сміття, яке він розкидає…Але хіба і великі міста не є такими? ЛЮДИ. Колись тут були шевці, пекарі, кравці, фотографи, крамарі, Читати більше »