Kанал RSS

‘Блог’ Kategoria

  1. Дивись туди!

    0

    Лютий 20, 2022 від Галина Пагутяк

      Розстріли на Майдані можна було бачити у прямому ефірі. Їх міг бачити кожен на цій планеті. Але чому під час  цієї героїчної битви безоружних людей з дерев’яними щитами і після того, як вона закінчилась, ніхто з моїх  знайомих із інших країн не висловив через мене нашому народові співчуття за смерть загиблих? Досі їх не було, а тут раптом почали вітати з перемогою. Їх цікавив результат, а не те, у який спосіб  він був здобутий. Вивернутий принцип Макіавеллі, за яким переможців не судять, а сильних поважають. Я їх грубо послала, тих вітальників, а перед тим спитала:  де ви були раніше, Читати більше »


  2. Успішний письменник – мертвий письменник

    3

    Лютий 6, 2022 від Галина Пагутяк

      Успішний письменник – мертвий письменник. Це не аксіома і не запрошення до дискусії. Це – попередження. Спробую пояснити. Комусь дах зносить від нікчемного диплому не менш нікчемного конкурсу і він хвалиться на весь світ. Хтось вважає книжковий наклад і переклади на іноземні мови перепусткою на літературний Олімп, а хтось наче курка, що знесла яйце, повідомляє, що написав чи пише РОМАН. Блогери називають себе письменниками, а письменники стають блогерами, бо так легше втриматись на публіці. Посполиті ФБ виставляють на публіку свій несмак і примітивність, пишучи відгуки на книжки, здебільшого, на якесь мило… І заздро та мрійливо дивляться угору.Усе, як писав Читати більше »


  3. Дім, який побудував Степан Бандера

    0

    Січень 28, 2022 від Галина Пагутяк

      Розповім  Вам  гарну історію. Є таке село біля Моршина Воля Задеревацька, де на початку 1930-х років був парохом отець Андрій Бандера, батько семи синів і дочок. Попередній священник сповідував москвофільство, але осередок Просвіти там все таки був. Але не було там Народного дому чи хати-читальні, бо село маленьке, бідне. І ось до батька приїхав син Степан. Побачив, що діти у школі проводять репетицію і спитав, чому досі їм не збудували клуб. Бо нема з чого, – відповіли сільські парубки, до яких  звернувся уже відомий тоді політичний діяч. За порадою і участю Степана за ніч хлопці й дівчата натягали дерева, Читати більше »


  4. Різдво на хуторі

    1

    Січень 5, 2022 від Галина Пагутяк

    Різдво на хуторі казка У Діда й Баби  на хуторі не було ні інтернету, ні телевізора, але вони добре знали, коли настане Різдво, бо напередодні на небі з’являється Різдвяна Зірка.  Хутір був трохи далеченько від села, там  у Катрусиній крамниці  вони теж могли дізнатись всілякі новини, у тому числі й оцю. Влітку й восени до крамниці ходила Баба, а восени і взимку – Дід. Купували там оселедець, кільку, цукерки, нитки, сіль, сірники та все, що душа забажає. А на господарці мали вони корівку Параню, песика Дуная, кота Мурчика, з десяток курочок і три вулики. Часом, коли було нудно, Дід просив Читати більше »


  5. Забіліли сніги…

    4

    Грудень 10, 2021 від Галина Пагутяк

      Жити і знати, що твою книгу ніколи не видадуть, музику не зіграють, картину не виставлять. Що вони будуть вічно переховуватись, а повз тебе, нікчемного, вбогого, хворого проходитимуть вгодовані на державних  пайках номенклатурники. І що зараз, якщо доживеш, усе буде так само, якщо не знайдеш спонсорів. Не краще живуть і ті колишні повстанці, що боролись за незалежну Україну: пенсія 1200 гривень, що б там не брехала влада. Неосовок, неомарксизм, постмодерн диктують правила новому поколінню, які нічим не відрізняютьться від сталінізму чи брежнєвщини – сиди тихо, не протестуй, і буде тобі добре. Будь порожнім, як бубон всередині, вийми з дзвону свого Читати більше »


  6. Українська книга: «Блюз на холодній землі» Олексія Ганзенка

    0

    Листопад 19, 2021 від Галина Пагутяк

      Як це українські філологи виходять з альма матер з однаковим набором уявлень про сучасну літературу, тобто  списком хітів уксучліту, по 5 штук імен поетів і по 5 прозаїків, що їм нашептали у вушка загадкові викладачі, не уявляю, бо  люди ж ми усі різні й не можемо однаково думати. Отже, це маніпулювання. І, не дай, Боже, їм стати експертами тих паразитуючих  на книзі структур, що зробили літературну критику  фарсом, чи викладачами. Я знаю лише,  що брехня знищить цей світ і всю його брехливу культуру. Першокласні письменники лежать у викопаних для них ямах і дивляться на  небо, а над ними метушаться Читати більше »


  7. Книжкоцид

    2

    Листопад 14, 2021 від Галина Пагутяк

      Пригадуєте анекдот, як міліціонери довго не можуть вирішити, що подарувати колезі на уродини? Нарешті хтось  пропонує несміливо: « А може, книжку?» «Та ні, книжка у нього вже є.» Менш відомий історичний факт, коли за небіжки Австрії вирішили «почистити» університетську бібліотеку у Львові, щоб звільнити місце для «своїх» книжок. Вилучити і знищити книжки, що були в кількох екземплярах, залишивши лише один. А що трапилося в часи воєн і розрухи з тими поодинокими примірниками – не варто й пояснювати. Зникли книги унікальної добромильської друкарні Яна Щасного Гербурта початку 17 ст. «Наука добромильська» в єдиному примірнику є у Варшаві. Що трапилося з Читати більше »


  8. Українська книга: «Люди і трафарети» Сергія Гупала

    0

    Листопад 5, 2021 від Галина Пагутяк

      Книга написана у 2001 році, видана у 2018 в «Українському письменнику». Учора я перечитала її знову і зрозуміла, що дійсно знакові твори нашої літератури, а не те, що обрали корумповані експерти Інституту книги, видаються довго і важко, а потім ще й замовчуються, бо автори не йдуть до спілки з бісами комерції та лібералізму. Якби Андрій Платонов писав українською, то він писав би так, як пише Сергій Гупало. Це і комплімент, і не-комплімент.  Романи усіх трьох авторів – Олександра Клименка, Олега Полякова і Сергія Гупала є дзеркалом свідомості українців, які отримали Незалежність де-юре, а не отримали її де-факто. Ще маємо Читати більше »


  9. Моє спілкування з духами предків

    0

    Жовтень 31, 2021 від Галина Пагутяк

      У юності я боялась урізького цвинтаря. Там мешкали духи моїх предків. Я почувала перед ними острах – ану ж вони захочуть мене прийняти до свого кола вже зараз. На інших цвинтарях бувала залюбки, хоча якщо довго ходити там самій, простір викривлюється і тебе починає затягувати наче у вир, на дні якого – потойбіччя. Усе змінилось, коли мама повела мене на цвинтар увечері першого листопада. Московська церква, що була тоді всюди в Галичині, не толерувала запалювання свічок у той день, але люди все одно приходили. У темряві. Зараз – коли їм зручно. Лампадок тоді не було. Мама купила у сусіда Читати більше »


  10. Українська книга: «Чорний дощ» Ольги Лілік

    0

    Жовтень 22, 2021 від Галина Пагутяк

      Що виросте з дітей, яких бібліотеки і школа нині накачують мотлохом про принцес, рожевих поні та чаклунів, як імпортним, так українським? Життя розвіє чари, а не-виховання почуттів, емпатії перейдуть у жорстокість і цинізм. Не буває прекрасної юності, це, можливо, найгірший період в житті людини, якщо та здатна щось відчувати і має моральний інстинкт. Вона не має незалежності, вона беззахисна і довірлива і йде як безпритульне цуценя до кожного, хто її покличе і вислухає. А потім або врятується, або зламається. Повість Ольги Лілік «Чорний дощ» ( первісна назва «Кімната сповіді») варта того, щоб її вивчали на уроках літератури у випускних Читати більше »