Kанал RSS

Українська книга: «Поглинуті колокутою» Лани Перлулайнен

0

Вересень 24, 2021 від Галина Пагутяк

 

Написати історичний роман – це вам не писати про себе коханого (кохану)  чи ні про що. Це кількарічне вивчення джерел, відбір матеріалу та його осмислення. Не плутайте з костюмованими мелодрамами, над якими регочуть історики, хоча наш читач так опустився, що серйозна література не засвоюється його здеградованим інтелектом. Після написання дійсно історичного роману письменник  може читати лекції, де поділиться знаннями. Але кому вони треба?

Маріанна  Мнішех  та її чоловік Дмитрій

«Акела промахнувся!» – подумала я про себе, коли побачила, що український роман про галичанку, яка стала московською царицею, до речі, легітимною,що довела дослідниця Лана Перлулайнен, та її чоловіка, який виявився єдиним достойним правителем Московії за всю її історію, за що його, власне, і вбили, не набув розголосу. Я думала, що його помітять критики, історики, та й любителі старовини не пропустять такий довгоочікуваний твір. Ну, і посполиті галичани також зацікавляться.Але  видно всім у мозок в’їлися  московські штампи про «Марину Мнішек» ще з уроків історії в школі, і вони не розуміють – це трагічна і зовсім не ганебна частина нашої історії – подорож двох цивілізованих молодих людей до країни варварів на початку 17 століття, зіткнення Ренесансу з Середньовіччям, гуманізму з деспотією.Причому в романі Лани це показано дуже інтелігентно, вишукано, математично точно.

І що залишається після прочитання? А ось що. Маріанна Мнішех, дочка самбірського старости Єжи Мнішеха, надзвичайно хитрого і розумного магната, не була лялькою в складній політичній грі Речі Посполитої та Московії.Може, спершу нею і маніпулювали, але галицькі дівчата швидко вчаться і мають почуття гідності, а галицькі жінки -як правило, самі приймають рішення, і вже у ті далекі часи могли заткнути за пояс сучасних феміністок своєю активністю в суспільно-політичному житті. А реформи Дмитрія були демократичними, тільки, на жаль, він не підкріпив їх вогнем і мечем. Якби в сучасній Московії з»явився хтось подібного штибу, сталось би щось подібне, тільки його отруїли б, а не кинули  розтерзане тіло на поживу псам. Дуже повчальні висновки. Особливо, коли у нас сьомий рік війна, а неокріплі мізки молоді та дітей гвалтує промосковська ідеологія. Немає хороших московитів, вони всі інфіковані вірусом підступу і підлоти.

Коли читаєш роман, власне, дилогію,про Колокуту, хочеться підказати і Маріанні і Дмитрію: рятуйтесь, ви в небезпеці, ви могли все це зупинити.Це означає, що текст живий, викликає емоції, змушує співпереживати.Це вам не «оживляж», коли в історичний роман вставляють любовну лінію, аби читач не помер від нудьги. Авторка не намагається догодити нікому, окрім Істині, історичній правді. І в романі художня правда повинна йти пліч-о-пліч з історичною. Праця над романом зайняла 6 років, добре, що знайшлося видавництво «Богдан», бо наші видавці люблять «блатних авторів», а не дбають про розвиток української літератури, яка потребує  якісної історичної прози, а не дешевих імітацій. І це провина нас усіх, що Лана не хоче більше писати на історичну тематику. У нас дуже гарно вміють принизити ігнором талановитих незалежних авторів. Це власне й показує суть державної політики в сфері культури. Яке щастя, що книги не горять.


0 коментарів »

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *