Мала нагоду прочитати збірку статей про книгу,написану Германом Гессе. Перша стаття ще 1901 року.Втім,можна й не дивитись  на рік написання, бо чимало думок дуже важливі й зараз. Якщо я висловлюю невдоволення з приводу того,як  проходить Україні( світі) літературний процес, то отримую у відповідь негатив і обструкцію. Хай -но спробують  спрямувати  гнів на таку шановану особу як Герман Гессе. Звісно, завжди знайдуться епатажні дилетанти, які вважатимуть, що Гессе переоцінили,Сервантеса також, а з Шевченка зробили міф… Однак кришталево чиста проза автора «Нарциса і Гольдмундв» та «Мандрівників на світ» дзвенить і сяє для тих,хто має бодай крихту літературного смаку.

Поділюся думками як Гессе,так і про нього. Письменник виріс на традиціях німецької літератури,знав її глибоко і досконало, і укріпився завдяки цьому на Парнасі,готовий ще й зараз кожному спраглому вділити горнятко води з касталійського джерела. Він зумів опанувати універсальну мову символів і став близьким для інших народів. Його книги підтримують нас в лихі часи.

1.Теж-письменники.Гессе іронізує над тими,хто безпідставно називає себе письменниками  і вважає це  епідемією ще на початку ХХ ст. Йому було тоді двадцять з лишком років. Цікаво,що б він сказав, побувавши у нас в Україні й почитавши Фейсбук, де піарять самих себе і своїх приятелів у хвіст, і в гриву?

2.Письменник , якщо він справжній, пропонує за відсутності попиту, і цим вигідно відрізняється від кон’юнктурників. Тому він ніколи не переплюне останніх накладами своїх книг. Всі великі книги були і залишаються неуспішними. Але перевидаватися мусять,щоб бути доступними і впливати на розвиток літератури

3. Отримуючи рукописи від початківців, Гессе врешті зрозумів,що не має права   визначати наявність таланту в когось, бо талант може загинути чи навпаки розквітнути,і тоді він почуватиме себе незручно.
4. А ця думка мені подобається особливо: я не позичаю книжок тим, хто багатший за мене.

5.Гессе кепкує над критиками-підлабузниками і критиками-кілерами і вважає,що критик мусить мати добру освіту і літературний смак. Тоді в нього буде чуття доброї книги. А об’єктивною критика не мусить бути. То не її парафія.Критик в ідеалі – співрозмовник.

6.Напередодні Другої світової війни Гессе припускає, що у її вогні можуть згоріти духовні здобутки цивілізації. Залишиться кілька священних книг, які знатимуть напам’ять вцілілі люди: Веданта,Новий Заповіт, які володіють силою зачаття нової літератури.

7.Закони духу так само мало змінюються, як і закони природи. Хоча й за останні два століття література демократизувалась, існує анонімне підпілля, яке  виправляє і коригує дух і ніщо справді вартісне не пропадає.( Це втішає).

8.Справжній письменник не той, хто робить просте значущим, а пише просто  про важливе.

9.Гессе висміює критиків, які вважають, що письменнику треба йти у життя, бути  зразковим підданим і добропорядним сім’янином ( згадаймо »Степового вовка») Воно,звісно,затишно і вигідно писати про ощасливлених Попелюшок, благородних злодіїв і романтичних зеків, такий собі літературний шансон. Розчулені сльози читачів – це золотий дощ для видавців і автора. Але для літератури  це спам.

10.Те саме стосується закликів йти в ногу з часом. Себто, бути в тренді, як тепер кажуть. Замість того,щоб писати про проблеми веймарських бюргерів Гете втік до Іфігенії і доктора Фауста.Ось тому й ніхто не читав клятого Гете,бо  це ж не цікаво… І не читає досі.

Я багато ще могла б наскубати думок у шановного метра  Германа Гессе,який колись закінчив автобіографію словами: « А зараз я сиджу у в’язниці за розтління неповнолітньої і малюю на стіні корабель,щоб втекти». Просто не хочу втомлювати насамперед  теж-письменників, які марять мільйонними накладами і рейтингами. Їм потрібні сили для конкуренції та промоції.До речі, Гессе теж добре посміявся над рейтингами. Бо люто заздрив,хоч таки й отримав Нобелівську премію, яку в нас колеги готові дати кожному приятелеві (після себе, ясна річ).