Kанал RSS

Cтарий млин у Гощі

0

Червень 25, 2016 від Галина Пагутяк

 

 

Такий був у нас в Урожі.Дерев’яний млин на річці.Один раз в житті мій тато-вчитель вирішив згадати своє коріння і, посіявши пшеницю,змолотив її вже комбайном, а тоді повіз до млина. Я б усе віддала, якби мені вдалося побачити млин знову  в роботі, бо тоді мене оглушив гуркіт і вжахнула чорна вода, в якій крутилися колеса.Оте диво, коли з однакових зернин виходять три види борошна, варто побачити нашим дітям.І як потім  печуть хліб у печі – величезний і чорний, бо житній хліб найсмачніший. Кляті колгоспи зруйнували наші млини, а житнє борошно мали лише ті, хто посіяв на загоні жито після картоплі, а таких було небагато, бо пекти житній хліб люди розучились.Мені навіть здається, що до людей, які пекли хліб для себе, влада ставилась з підозрою.І вони пекли його з почуттям, що над ними спостерігає око Старшого брата.

Для мене оті старі млини – як бастіони  опору суспільству, яке прагне всіх зробити залежними.»Добре все вміти, та не все робити», – казала моя бабця.Вміти розпалити вогнище, посадити город, спекти хліб, залатати дах – це і є незалежність.Тонкий шар цивілізації змете стихія чи війна, і виживе той, хто вміє щось робити руками.Тому для мене найпозитивнішим героєм був і залишається Робінзон Крузо, який після років чекання нарешті спік власний хліб. Один з найкращих письменників сучасності Дж.М.Кутзее зумів створити образ людини, яка залишається в найтрагічніших обставинах людиною – Михаеля К. Під час війни той повертається на ферму, на якій колись служила його мати, і садить там кілька зерняток гарбуза, і відмовляється від будь-якої їжі, доки не поспіє врожай.

Млин у Гощі, містечку на Рівненщині, значно більший, ніж той урізький.Туристи не надто цікавляться старими корчмами, школами, млинами, греблями, папірнями, тому й не їдуть туди, де немає замків чи храмів.На перший погляд, заросла кропивою і лободою сіра споруда з тонких дощок, здавалась покинутою, але коли ми обійшли її, то в запорошеному віконці промайнуло бліде обличчя.То був пан Юрій, який купив собі той млин і зараз молов на якомусь ручному млинку дерть, а велетенський жорновий камінь, окуті металом з боків, спочивав під стіною.Млин був нечинний, бо вода з озера, яке зробили з річки, затопила підвал.Всі ланки процесу перетворення зерна на борошно були розірвані і матеріалізувались лише у вигляді окремих деталей: паси, скриньки, ковші, сита.Наче вихор пронісся по млині й порозкидав усе. Велике подвір’я заросло кропивою.Колись сюди приїжджали підводи, господарі везли сюли своє багатство і, терпляче чекаючи на свою чергу, розмовляли про життя і смерть.Праця мірошника як і коваля вважалась чимось більшим, ніж просто праця, бо ці люди підкорювали стихії води, повітря і вогню.

Чорне дерево наче обпалене вогнем знадвору, а всередині біле й сухе.Млин збудували магнати Валевські 1882 року і привезли туди устаткування з Голландії, хоча все дерево, звісно, виточене руками гощанських теслів.Млин би й може й працював досі, якби не затопило, хоча нема виправдання людському безголів’ю. Місцева влада більше переймається занедбаним шале Валевських, хоча млин має не меншу цінність.Кошти на реставрацію? А хто все це занедбав? Зважаючи на те, що суспільство поволі прокидається і розуміє, що збереження пам’яток культури та історії це шанс врятувати ось такі невеликі міста, і в Гощі над цим замислились.Містечко чисте, доглянуте, нема там такої руїни як в Галичині, за винятком лише палацу.В центрі міста – жіночий монастир.Відвідувачам є де перепочити і підкріпитись.Тільки скарб, що у них під боком, гощани не цінують – це рідкісна споруда дерев’яного млина 19 ст. Найкраще для неї – відновити, щоб тут приїжджали як люди з зерном, так і туристи.

Мене завжди дратували скансени.Відірвані від рідного краєвиду церкви, школи, млини – наче біженці.Там на батьківщині їх би спалили чи розібрали, отже, найперше треба змінити суспільну свідомість, щоб  їх берегли з трепетом.Вони – не мертвий вантаж, вони з’єднують небо з землею, душі нащадків із душами предків.А не вишки «Київстар» чи позолочені маківки церков, збудованих без естетичного смаку.Вони як хліб, куплений в крамниці: він не додає ні сили, ні здоров’я.

 


0 коментарів »

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *