Пересопниця на Рівненщині, де створювалось знамените Пересопницьке Євангеліє.Відчувається, що місцеві люди готові приймати у себе гостей.Прекрасна дорога, усе чисто.Стильна крамниця навпроти музею,де на тебе не витріщатимуться місцеві пияки.З порожнього місця, де колись стояв монастир, зробили гармонійний культурний комплекс, у якому домінує краєвид.За музеєм – реконструкція поселення ХІ ст, яка не заграє з відвідувачами.Просто заходь, слухай тишу історії.Живи в наметі, тут ціле наметове містечко.Спочинь після дороги.Єдине, що дратує в провінційних музеях:вони зачиняються о певній годині і туристи не встигають вчасно доїхати.Вистачило б номер телефону, по якому можна викликати гіда,всі вони, як правило, місцеві.У дитинстві ми потрапили в Колодяжне о 10-й вечора і нам відчинили музей і провели екскурсію.Але тепер чомусь гіди гонорові.Відсидіти на роботі від дзвінка до дзвінка без жодної групи, а тоді прогавити кілька, бо робочий час закінчився.

Музей В’ячеслава Липинського в селі.З усіма атрибутами великого музею.Двома екскурсоводами.Дуже приязна тепла атмосфера.Хай експозиція і недосконала, але її доповнює розкіш спілкування. Ці люди люблять свою роботу.І село пишається, що сюди приїжджають екскурсії.А хіба є такі, що не пишаються? Таких повно.Немає музею, а є замок чи давній храм – поставте вказівник при дорозі, покосіть траву, приберіть сміття, дайте телефон місцевого краєзнавця, який розповість про пам’ятку.Одне слово, подайте сигнал гостинності, і сюди заїжджатимуть туристи, зроблять рекламу селу.І ви зможете вимагати у районної ради додаткові кошти на розвиток села: на дорогу, музей.Хтось відкриє кафе для подорожніх.Діти у школі навчаться історії села і розкажуть батькам.Можна здавати житло людям, які хочуть тут відпочити. Але все це при умові збереження довкілля і чистоти. І приязні.Туристи зараз вибагливі.

Клевань.Дуже цікаве містечко, куди аж проситься туристичний бізнес. Сюди приїжджають охочі подивитися на тунель кохання.Довкола крутиться сякий-такий бізнес: ятка з напоями, сувеніри.Але якось воно не справляє враження гостинності, а радше тієї комерції, що присутня в курортних містах: заробити на людині, а не розкрити перед нею місцевіприваби .Клевань – не бідне місто, а убоге. Бо гроші, які тут крутяться, не за рахунок туристів, а за за рахунок спекуляції нерухомістю. Деревообробний комбінат поглинув усі ліси довкола.

Замок Чарторийських вражає навіть у густих вечірніх сутінках. Поки ми йдемо туди, на нас наїжджають п’яні неадеквати на мотоциклах, які поспішають на водопій до річки.Звісно, 50 туристів вони не зачеплять, але в затуманеній свідомості крутиться «Чужі приїхали!» У темряві це дуже неприємно – відчувати, що кількість маргіналів у Клевані, такій романтичній, судячи з фоток в Інтернеті, значно перевищує допустиму.Ще невідомо, що чекає закохану юну пару, яка вирішила пройти 4 км тим тунелем, на виході.П’яна неадекватна компанія, що реагує на туристів як бик на ганчірку? Вони звикли жити у вузькому викривленому світі,як у вовчому лігві.Але світ довкола лігва не належить лише їм.Напитися, побитися, похмелитися – ото єдині доступні радощі життя в таких містах і селах. Наостанок парочка, до якої входила блондинка і місцевий мачо, вирішила проїхатися по нас на березі річки.На  зауваження, мачо в алкогольному стані, що його називають станом півня, розмахуючи кулаками заявив: « А ми тут живемо!» Ні, дорогенькі, ви тут не живете, ви тут доживаєте.Совкова і маргінальна Україна доживає.