Галина Пагутяк

Побутує хибна думка, яка була зручною в часи комуністичного режиму, ніби Ренесанс – це живопис, архітектура, астрономія, і що в Україні Ренесанс був у зародковому стані, принесений ззовні. Насправді Ренесанс – це змова філологів проти Аристотеля на користь Платона, і в перших університетах ,ще задовго до Відродження, в середовищі викладачів граматики,поетики, риторики вона,власне, і визріла. Природнича наука в часи Відродження залишалась у владі магів, а революційну працю Коперника 20 років ніхто взагалі не помічав. Розквіт живопису й архітектури не відбувся би без допомоги філологів, які себе називали гуманістами.У 15 столітті на всю Європу було 500 гуманістів, і вони зуміли змінити Читати більше »

22 травня для мого покоління означало, що в цей день не можна наближатися до пам’ятників Шевченку,не класти квіти,не їхати до Канева, не збиратись в гуртожитку,не згадувати взагалі Шевченка. Арешти 70-х зробили наступне покоління літераторів схильними до герметизму, езопівської мови, що врешті у багатьох виродилося в цинізм і блазнювання, боротьбу з шароварництвом і намаганням покинути ці гіркі землі ідеологічного рабства. Або в алкоголізм і божевілля. Аби тільки не повторити смутний шлях Тараса Шевченка чи Василя Стуса. Ми мріяли,що можна заявити про себе в Європі,а відтак повернутись на Україну. Не так, як Шевченко – в труні, а з тріумфом, гідно. А натомість Читати більше »

  Я рада, що нарешті українське суспільство почало перейматися станом державної мови, а не тим, як з’ясовують між собою стосунки сильні світа сього. Що нарешті починають розкривати потаємні наміри внутрішнього ворога, і розуміти, наскільки він живучий. Не без зловтіхи я спостерігаю, як «спалюються» непрофесіонали структури, яка в мовному питанні уявила себе вищою, ніж Академія наук України. Люди де юре і де факто одіозного українофоба Табачника, самі не володіючи мовою, найнявши укладати тестові завдання російських філологів, тепер звинувачують у власному провалі найбеззахисніших – дітей. І не менш беззахисних – вчителів, яких зробили рабами бюрократичної системи освіти і втягнули в шалену корупцію. Читати більше »

Здається, ота структура, абревіатура якої звучить так кумедно, УЦОЯО, уявила себе Касталією, де можна сипати бісер,перепрошую, грати в бісер на очах у суспільства, яке стрімко скочується у прірву злиднів, однак продовжує годувати і одягати своїх воїнів, тоді як влада намагається ним маніпулювати, хоча сама розуміє – не вдасться. Великий Гессе видав свій роман «Гра в бісер» у розпал Другої світової війни – 1943 рік. Тепер у реальності нової війни втілюється пародійна версія Касталії, де граються канцеляризмами, ловлять бліх у мові,вдаються до погроз і навіть зверхньо кажуть, що сиплють перли перед свинями. Великий Магістр при цьому зачинився у келії і мовчить. Читати більше »

Я була тоді у 5 класі.У нас в селі, через яке проходить траса, біля церкви поставили величезний пам’ятник до Дня перемоги: стела з іменами загиблих і поруч солдат з мечем.Не найгірший пам’ятник, мушу сказати. На високій стелі було прізвище мого рідного дядька,Йосипа Басараба, якого вбили переодягнені енкаведисти. Раніше на тому місці була льодовня,там зберігали крижані брили для сільських крамниць.На той час з’явилися вже холодильники і льох засипали. Не знаю, чи то було 9травня,але відкриття було помпезне.З’їхалося купа люду,а ми діти тішилися, бо можна було дозволити собі якусь розкіш: морозиво,чи ситро, і послухати концерт. Але для мене відкриття пам’ятника трохи затьмарилось, Читати більше »

Ким є письменник для школи – стало зрозуміло після провалу цьогорічного ЗНО. « Нікаму неізвестная пісатєльніца» отримала в руки інструмент піару і навіть хоче заробити на цьому. Яка реклама! «Нас абсолютно не цікавить,що думав автор». Насправді,у тихе спокійне життя української письменниці увірвалися тролі і чиновники, істоти яких вона оминала ціле життя. І явище, яке вона сприймає дуже несхвально – ПІАР. Могло бути по-іншому. Промовчати.На питання абітурієнтів, яких завалили на завданнях 29-33,вона б відреагувала: ну,так, треба було краще вчитись, читати сучасну літературу, дорослі краще знають. Або: а що я можу зробити? Дійсно,багато зробити я не можу. Виступити на кількох телеканалах і Читати більше »

Важку артилерію від незалежних фахівців, яку дуже активно підтримують ЗМІ, не помічає Міністерство освіти, вважаючи провал ЗНО не провалом, а дрібним непорозумінням. Реформування освіти таке ж саме “ефективне”, як реформи уряду Яценюка: диктат, а не обговорення з суспільством, яке після розстрілу Майдану вже здатне чинити активний спротив. Позиція як Центру оцінювання,так і реформаторів однакова: МИ ЗНАЄМО, ЯК ПОТРІБНО ДІЯТИ,БО МИ ПРОФІ, А ВИ НІЩО. Але відповідати і розплачуватися за поразки і невдачі вони не мають наміру. Жоден бюрократ не визнає власної помилки.Бити бюрократію їхніми ж бюрократичними методами справа дуже тривала й коштовна, а українське суспільство,змордоване війною, не має терпіння і Читати більше »

Хотіла спочатку  звернення написати,але оскільки йдеться про образу шанованих письменників, то негоже й мені з моїм високим статусом лауреата найвищої премії в Україні писати ще одного Відкритого листа чиновнику середньої руки з щедрої для декого освітянської ниви. Напередодні Вальпургієвої ночі повилазила всіляка нечисть: висміяні ЗМі чиновники, комуняки, Фірташ зі своїми одкровеннями, чорти, відьми, а з неба падає витвір російських умільців «Прогрес» і всі мріють,що він впаде на Кремль. Мені воно не страшно, я з роду молдавських господарів, серед яких був і Влад  ІІІ Цепеш (Дракула), але ця дрібна помста вимагає якоїсь сатисфакції,бо образили не мене, а хороших письменників, які завжди Читати більше »

Двадцять років тому я ходила по лісах і полях мого Урожа, лежала в траві й спостерігала, як пливуть хмаринки в небі,сиділа на березі озерця й дивилася, як у воді хазяйнують крихітні істоти, відкривала маленькій донечці таємниці квітів і трав, а ввечері у вікно нашої сільської хати стукали хрущі і бились нетлі. Я читала Емілі Дікінсон, американську поетесу ХІХ століття, яка як і я блукала по околицях містечка, дивачку у вінку з польових квіток,що померла у безвісті, але згодом все ж була визнана класиком світової літератури.Вона не відчувала якось жалю,що її не друкують, не заздрила.Бо жити в гармонії з природою – Читати більше »