Уявімо собі, що Григорій Сковорода  залишився у придворній капелі в Петербурзі, став капельмейстером,написав  кілька десятків хорових концертів,принагідно виконував різні шпигунські завдання, і увійшов в історію російської культури  як «руський композитор 18 века». Або повернувся до Києва і став стовпом православної церкви і вірним слугою Імперії,подорожуючи по Україні в позолоченій кареті.

Уявімо, що Тарас Шевченко поїхав до Італії на стипендію від Академії,там обжився,може,навіть і залишився надовго, виконуючи різні шпигунські завдання.І увійшов би в історію російчької культури як «известный русский живописец».Чи здав би братчиків з почуття класової ненависті і вже після цього поїхав би до сонячної Італії.

Уявімо,що Микола Гоголь покинув Петербург, оселився  на Чернігівщині й писав би українською. І ввійшов би в історію української літератури як основоположник української прози.

Іван Франко перебрався б до Відня, став професором, жив би у комфорті.І не поховали б його у чужій сорочці.

Павла Тичину б розстріляли у 30-х роках.Все одно, він найкраще уже написав.

Олесь Гончар поповнив би ряди дисидентів і не став би другом Леоніда Брежнєва і отримав би вже Шевченківську премію посмертно.

Кожен з них на певному етапі свого життя зробив вибір між честю і безчестям, між Україною і особистим комфортом. Тому ми маємо саме таку українську літературу, а не іншу.Еміграція задля творчої реалізації, особливо, письменника, загрожує творчим ослабленням і деградацією. Ти не маєш права на ностальгію, як той,хто змушений був тікати від сталінських катівень.Тому Василь Барка чи Іван Багряний  не згубили себе на чужині. Величезна помилка, що перебравшись до однієї з європейських країн ти можеш щось зробити для української літератури. Кожна національна література – егоїстична. А чужина спустошує. До того ж, люди, яким набридло скитське ставлення суспільства і влади до української літератури, і вони хочуть «зберегти гідність», є легкою здобиччю для кремлівських спецслужб,які проникли і в ліві,  і в праві організації.  Тоді вибору не буде. Документи не знищують,не тіштеся, бо їх завжди можна використати для шантажу.

Зрештою, є різні форми втечі від України та її проблем: бізнес, шоу-бізнес, мильні бульбашки дамського чтива, політика, світ без кордонів. Успішним письменником може стати кожен з гострими ліктями, але знаковими письменниками лише ті, яких обрали  честь і художня правда. Вони були потрібні і тому їх обрали. А відтак альтернативної історії не буває.