Kанал RSS

Сни Юлії і Германа

0

Лютий 18, 2013 від Галина Пагутяк

Сни Юлії і Германа

Сни Юлії і Германа: роман. Кенігсбергзький щоденник. –К: Ярославів Вал, 2011. – 344 с.

Я написала про той момент, коли Кенігсберг став Калінінградом.Ім’я змінює долю.Я могла б написати інший, не такий експериментальний роман, але відмовилась, хоч і знала на той час досить багато.

Відставний офіцер пруської армії (Герман) у 185… році спить і бачить, як руйнується і палає не то Карфаген, не то Кенігсберг. Чотирнадцятирічна Юлія у 1945 році, коли палає Кенігсберг, спить і бачить себе у 19 ст. Вони ніколи не зустрінуться.Просто я дивлюсь їхніми очима на Кенігсберг.
Усе, що я відчувала, працюючи над книгою, день за днем описано в Кенігсбергзькому щоденнику. Я писала його на сайті Проза.ру то російською, то українською, залучивши таким чином до цієї теми енергію багатьох людей. Це був справжній магічний театр.
Я чудово розумію, що в Україні не потрібна ця книжка.Але мені воно якось байдуже.Я останнім часом зрозуміла, що нема сенсу ображатися на людей, які повзають наче слимаки, нікого не помічаючи довкола себе.Коли вони наштовхуються на перепону, то ховаються в мушлю.Мій роман – перешкода для цих людей.Вони відчувають небезпеку, що йде від нього.
Коли я поїхала в Калінінград, тобто полетіла, це місто виявилось точнісінько таким, яким я бачила його у своїх снах.

Фрагменти

Сон Германа

Будинок стояв на місці давнього язичницького святилища, на пагорбі.Погожої ясної днини можна було побачити вежі замку й шпиль кірхи на острові Кнайпкопф.
Я там народився, – казав маленький Герман матері. – Я народився у Кенігсберзі.
На обличчя матері набігала тінь колишнього щастя, і та тінь була зовсім короткою. Яке щастя, така й тінь від нього.
Серед ночі його збудило сполохане іржання коней і якийсь гул. Він зірвався з ліжка, і не знайшовши свічки, пішов навпомацки туди, де мали бути двері.Гул все ще відлунював у нього в голові, хоча вже настала тиша.Жодні двері, які він намацував в коридорі не відчинялись. А йому потрібна була якась кімната з вікном.Темрява за вікном завжди світліша, коли в кімнаті зовсім темно.Герман зрозумів дуже швидко, що гул і іржання коней йому приснились, і що зараз він сновида, який блукає коридором і не може знайти своєї кімнати.Дивно, бо сновидою він був лише в дитинстві, а в більшості людей ця хвороба з віком минає.
Нарешті він натрапив на широкі двері й знайшов на них ручку у вигляді саламандри.Отже, то була вітальня.І коли відчинив двері, то побачив. Що у кімнаті ясно й світло лине з величезних до підлоги вікон.Але то було не сонячне світло. Величезна пожежа вдалині – ось що освітлювало вікна.Горіло місто.Хоч уночі не видно диму, то було моторошне видиво: наче палали Содом і Гомора вкупі, наче Єрусалим, наче пекло, що його бачив у своїй уяві Данте.То було вражаюче і нереальне видовище.» Я сплю, – подумав Герман, – і я оглух уві сні». Він відчинив вікно, щоб почути бодай якийсь звук, бо найстрашніше було не полум’я,що заповнило увесь обрій, а тиша поруч.Вона огортала його наче периною, придушуючи навіть голос.
В обличчя війнуло теплим повітрям.Унизу були темні кущі, яких не досягав відсвіт далекої пожежі.Герман похитав головою.Так багато води, місто стоїть на воді, а ніхто не гасить пожежі.Він беззвучно зачинив вікно, і раптом тишу прорвало:
— Бам,бам, бам!
Це озвався годинник у вигляді бронзового фавна.
Герман прокинувся.За вікном падав дощ, справжня червнева злива.Духи покидали будинок і вертались до лісу, в болото, в дюни.Від усього сну в пам’яті Германа залишилась заграва над Кенігсбергом, а в душі відчуття, що щось зрушилось в цьому світі.

29.03.2009
Світ зісковзує вниз чи падає? Гілки світового дерева трухлявіють, листя обсипається, дерево перетворюється на стовп.Нещодавно я прочитала оповідання німецького письменника Бодо Узе “Свята Кунігунда в снігу”, про прихід нацистів до влади. Характерною ознакою інфікації суспільства коричневою, червоною, чи чорною чумою є знищення класичних моральних і духовних вартостей. В першу чергу. Ну, що ж, все це ми вже проходили. Але я згадала слова Достоєвського: “Что есть ад? Страдание о том, что нельзя больше любить”. Ні батьківщину, ні мову, ні іншу людину. Тільки зараз замість заборони – висміювання і приниження страждань. Якось чума увійшла в Кенігсберг і її легко було розпізнати. Де чума – там смерть.Але сьогодні ця краля посміхається з глянцевих палітурок у цілому світі, що зісковзує в пекло. Зло стало глобальним. А оскільки письменники віддаються словесній розпусті, Кенігсберг і Дрезден будут знову й знову гинути.І коли музиканти, і філософи, і художники… Вони не розуміють, що людей слід готувати до пекла заздалегідь.Тоді можливо хтось і врятується. Кенігсбергу моєї душі, ти знаєш про що я…

30.03.2009
Зруйновані будівлі продовжують зберігати свій вигляд, лінії, обриси, прикраси.
Особливо це помітно весною, в примарному золотистому світлі, не забарвленому ще зеленим.Саме внутрішню форму, а не гниле нутро, заповнене жалюгідним ганчір’ям нікчемного існування. Геометрія – вічна.Наші уявлення про світ лише задля нашої зручності, а не заради істини.Тим часом триває зісковзування світу. На Кенігсберг було накладено біблійне прокляття «херем». На місто астрологів, математиків та філософів, що найстрашніше. Щоб увесь світ опинився у пеклі. Коли в 1943 році у союзники разбомбили історичний центр міста, на руїнах з’явились якісь дивні люди, відчужені, мовчазні, які начебто втратили пам’ять.Вони щось шукали серед каміння, металу й обгорілого дерева.А потім пішли. Вони не були мешканцями міста.Вони зявились нізвідки.Ніхто, крім них, здається. не розумів, що відбувається насправді.Але вони нічого не сказали, дозволивши місту руйнуватись надалі. Тому що цілий світ зісковзує.І зупинити руйнування можна, лише переживши всю глибину відчаю від безсилля.

«Кенігсбергський щоденник»


0 коментарів »

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Останні коментарі