Kanał RSS

Сни Юлії і Германа [Sny Julii i Hermana]

0

Luty 18, 2013 przez Галина Пагутяк

Сни Юлії і Германа

Сни Юлії і Германа [Sny Julii i Hermana] 2011, s. 344.

Opisałam czas, w którym Königsberg stał się Kaliningradem. Nazwa zmienia los. Mogłam napisać inną, nie aż tak eksperymentalną powieść, i chociaż wiedziałam już w tym czasie dosyć dużo — zrezygnowałam.

Oficer pruskiej armii w stanie spoczynku (Herman) w 185… roku widzi we śnie zniszczenie i pożogę ni to Kartaginy, ni to Königsberga. Czternastoletnia Julia w 1945 roku, gdy płonie Königsberg śpi i widzi się w XIX wieku. Nigdy nie spotkali się. Po prostu patrzę na Königsberg swoimi oczyma. A wszystko co czułam, pracując nad książką, opisane jest dzień po dniu w Dzienniku Königsberga.

Pisałam go na stronie proza.ru, to po rosyjsku, to po ukraińsku, angażując tym samym energię właściwą wielu ludziom. To był prawdziwy magiczny teatr.

Znakomicie rozumiem, że ta książka jest niepotrzebna Ukrainie. Ale jakoś mi wszystko jedno. Ostatnio zrozumiałam, że nie ma sensu obrażać się na ludzi, co pełzają niczym ślimaki i nikogo nie dostrzegają wkoło, prócz siebie. Kiedy napotykają przeszkodę, chowają się w muszlę. A moja powieść dla tych ludzi to przeszkoda. Czują jakie niebezpieczeństwo ze sobą niesie.

Kiedy pojechałam, to znaczy poleciałam, do Kaliningradu, okazał się on być dokładnie takim, jakim go widziałam w snach.

Fragmenty

Сон Германа

Будинок стояв на місці давнього язичницького святилища, на пагорбі.Погожої ясної днини можна було побачити вежі замку й шпиль кірхи на острові Кнайпкопф.
Я там народився, – казав маленький Герман матері. – Я народився у Кенігсберзі.
На обличчя матері набігала тінь колишнього щастя, і та тінь була зовсім короткою. Яке щастя, така й тінь від нього.
Серед ночі його збудило сполохане іржання коней і якийсь гул. Він зірвався з ліжка, і не знайшовши свічки, пішов навпомацки туди, де мали бути двері.Гул все ще відлунював у нього в голові, хоча вже настала тиша.Жодні двері, які він намацував в коридорі не відчинялись. А йому потрібна була якась кімната з вікном.Темрява за вікном завжди світліша, коли в кімнаті зовсім темно.Герман зрозумів дуже швидко, що гул і іржання коней йому приснились, і що зараз він сновида, який блукає коридором і не може знайти своєї кімнати.Дивно, бо сновидою він був лише в дитинстві, а в більшості людей ця хвороба з віком минає.
Нарешті він натрапив на широкі двері й знайшов на них ручку у вигляді саламандри.Отже, то була вітальня.І коли відчинив двері, то побачив. Що у кімнаті ясно й світло лине з величезних до підлоги вікон.Але то було не сонячне світло. Величезна пожежа вдалині – ось що освітлювало вікна.Горіло місто.Хоч уночі не видно диму, то було моторошне видиво: наче палали Содом і Гомора вкупі, наче Єрусалим, наче пекло, що його бачив у своїй уяві Данте.То було вражаюче і нереальне видовище.» Я сплю, – подумав Герман, – і я оглух уві сні». Він відчинив вікно, щоб почути бодай якийсь звук, бо найстрашніше було не полум’я,що заповнило увесь обрій, а тиша поруч.Вона огортала його наче периною, придушуючи навіть голос.
В обличчя війнуло теплим повітрям.Унизу були темні кущі, яких не досягав відсвіт далекої пожежі.Герман похитав головою.Так багато води, місто стоїть на воді, а ніхто не гасить пожежі.Він беззвучно зачинив вікно, і раптом тишу прорвало:
— Бам,бам, бам!
Це озвався годинник у вигляді бронзового фавна.
Герман прокинувся.За вікном падав дощ, справжня червнева злива.Духи покидали будинок і вертались до лісу, в болото, в дюни.Від усього сну в пам’яті Германа залишилась заграва над Кенігсбергом, а в душі відчуття, що щось зрушилось в цьому світі.

29.03.2009
Світ зісковзує вниз чи падає? Гілки світового дерева трухлявіють, листя обсипається, дерево перетворюється на стовп.Нещодавно я прочитала оповідання німецького письменника Бодо Узе „Свята Кунігунда в снігу”, про прихід нацистів до влади. Характерною ознакою інфікації суспільства коричневою, червоною, чи чорною чумою є знищення класичних моральних і духовних вартостей. В першу чергу. Ну, що ж, все це ми вже проходили. Але я згадала слова Достоєвського: „Что есть ад? Страдание о том, что нельзя больше любить”. Ні бать- ківщину, ні мову, ні іншу людину. Тільки зараз замість заборони – висміювання і приниження страждань. Якось чума увійшла в Кенігсберг і її легко було розпізнати. Де чума – там смерть.Але сьогодні ця краля посміхається з глянцевих палітурок у цілому світі, що зісковзує в пекло. Зло стало глобальним. А оскільки письменники віддаються словесній розпусті, Кенігсберг і Дрезден будут знову й знову гинути.І коли музиканти, і філософи, і художники… Вони не розуміють, що людей слід готувати до пекла заздалегідь.Тоді можливо хтось і врятується. Кенігсбергу моєї душі, ти знаєш про що я…

30.03.2009
Зруйновані будівлі продовжують зберігати свій вигляд, лінії, обриси, прикраси.
Особливо це помітно весною, в примарному золотистому світлі, не забарвленому ще зеленим.Саме внутрішню форму, а не гниле нутро, заповнене жалюгідним ганчір’ям нікчемного існування. Геометрія – вічна.Наші уявлення про світ лише задля нашої зручності, а не заради істини.Тим часом триває зісковзування світу. На Кенігсберг було накладено біблійне прокляття «херем». На місто астрологів, математиків та філософів, що найстрашніше. Щоб увесь світ опинився у пеклі. Коли в 1943 році у союзники разбомбили історичний центр міста, на руїнах з’явились якісь дивні люди, відчужені, мовчазні, які начебто втратили пам’ять.Вони щось шукали серед каміння, металу й обгорілого дерева.А потім пішли. Вони не були мешканцями міста.Вони зявились нізвідки.Ніхто, крім них, здається. не розумів, що відбувається насправді.Але вони нічого не сказали, дозволивши місту руйнуватись надалі. Тому що цілий світ зісковзує.І зупинити руйнування можна, лише переживши всю глибину відчаю від безсилля.

«Кенігсбергський щоденник»


0 komentarzy »

Dodaj komentarz

Twój adres email nie zostanie opublikowany. Pola, których wypełnienie jest wymagane, są oznaczone symbolem *