Kанал RSS

Потонулі в снігах

0

Лютий 18, 2013 від Галина Пагутяк

Потонулі в снігах

Потонулі в снігах. новели, оповідання, есеї. – Львів: Піраміда, Приватна колекція, 2010 – 184с.

Колись давно Микола Жулинський сказав, що мріє про книгу моїх новел. Як я казала раніше, оповідан ня пишу рідко.Просто находить на мене щось і я раптом починаю писати їх одне за одним. І знову – тривала пауза. Але відколи я почала писати есеїстику, мені вдалось створити гібрид есе і новели. Можливо, це супроти канонів, але канонами я ніколи не переймалась. Письменник мусить бути відважний. Деякі мої останні речі настільки переповнені символами, прихованими цитатами, що їх не візьмеш голими руками.Критиків це дратує, але це не ті критики, чия думка мене має обходити. Як не дивно, але читачі дуже охоче купували цю книжку, хоч це й не роман. Зараз романом називають усе, обсягом більше ніж 50 сторінок.

Деякі новіші есе-новели справді нагадують якийсь алхімічний коктейль. Але, думаю, читачів найбільше привабила моя неофіційна автобіографія. Від мене весь час вимагали писати щось про себе. Нарешті мені набридли дати, місце роботи і таке інше, і я виклала на старому сайті Автобіографію. Журналісти дуже нею тішились, це я знаю точно. Бо там було за що вчепитись, і це було так по-людськи.
Власне, у цій книжці зібрана краща моя мала проза. І добре те, що така книжка є знаком для інших письменників – коротка проза також потрібна, її читають. Є там також кілька есе, які я публікувала свого часу у «Львівській газеті». Дехто збирав вирізки, дехто купував спеціально газету ради моїх статей.Втім, редакція так і не дала мені колонки, і я врешті перестала писати, хоча така форма набагато мені більш пасує, ніж ті великі статті, які я пишу для захід.нет раз у місяць.І коментарів не пишуть до паперових видань. Але Бог з ним.Я все таки навчилась бодай якоїсь публічності. Мені це стало згодом у пригоді.

Фрагменти

Ілюзії фейлетонної доби

Культура вирішує долю цивілізації, навіть якщо цивілізація обходиться без культури. «Коли духу не віддається належне, то незабаром і автомобіль не зрушиться з місця, і корабель зіб’ється з курсу… настане хаос», — писав Герман Гессе у романі «Гра в бісер» (1943). Відомо, що то був за час. Через шістдесят років починає діятися щось подібне. Я маю на увазі нинішню військову істерію та спроби поневолити нею суспільну думку, звівши її до єдиного культурного нуля. Може, то така карма людства: озброюватись, покладаючи всі сили новітніх технологій на вівтар Марса заради світового впливу? Виглядає, ніби то політики повинні вирішувати, як ми житимемо в майбутньому, і чи житимемо взагалі. «Фейлетонна доба» у Гессе не має певного хронологічного окреслення: можливо, це час між І та ІІ світовими війнами, або між ІІ і ІІІ… Ця доба відзначається насамперед зниженням духовних потреб людини, котра не встигає за пришвидшеним темпом життя і тому понад усе боїться опинитись на марґінесі суспільства. Зниження духовних потреб неминуче знижує рівкнь самої культури, яка під тиском бізнесу починає ділити себе на масову та елітарну. Однак сучасна елітарна культура аж ніяк не нагадує шляхетну Касталію, бо існує в тому самому бізнесовому полі, у якому брак якості компенсується рекламою. Якість — це тривалість,що не потребує змін. Упродовж лише п’яти років нам довелося пережити кілька літературних культів: Кастанеди, Умберто Еко, Милорада Павича, Пауло Коельо, «Гаррі Поттера»… Хто буде завтра? З кожним новим культом якісний рівень творчості знижується, клонується, і наближається до масової культури. Фейлетонна доба — час процвітання дилетантів, епігонів, модних філософів, кросвордів, психологічних тестів і, безперечно, цілителів та магів. Ми навіть не усвідомлюємо, як глибоко загрузли у всьому цьому, і в якій залежності від грошей перебуваємо.
Коли почалася одна з тих світових воєн, неминуче з’явились нарікання, нібито утримання провінції Касталія — задорога втіха, бо лягає на плечі платників податків і загрожує національній безпеці. Так завжди кажуть, коли треба збільшити видатки на оборону чи на майбутні вибори. Первинне значення слова «культура» — вирощувати, плекати. У культурі фейлетонної доби залишається лише розважальна функція, а часом — пропагандистська. За таких умов сам Герман Гессе і його старший товариш по перу Томас Манн, автор «Доктора Фаустуса», роману про загибель культури, свідомо чи несвідомо, але присвятили себе служінню: стали хранителями найцінніших духовних здобутків людства, давши притулок мудрості й красі Сходу та Заходу серед власних книг. Служіння вимагає добровільної жертви. Колись Гессе вразили слова Шиллера про те, що тільки у грі людина стає вповні людиною. Проте його Гра в бісер не змішується з реальністю, що зробило б її безвідповідальною і навіть небезпечною. На щире й віддане служіння духу не здатна особа слабка, марнославна чи аморальна. Погані хлопці не потрапляють до Касталії, де панує ієрархія розуму й високих моральних якостей. Талант — це велика відповідальність, так само, як і влада. Звичайно, слава поп-ідола чи плейбоя від культури приємніша для знудженого ока, ніж скромність вченого затворника, котрий прагне лише одного: аби йому не заважали. Однак, як я вже казала, якість — категорія постійна і незмінна.
Фейлетонна доба спромоглася на власні міфи. І перший з них — це Успіх. Досягати успіху треба наполегливо і якомога швидше, щоб захопити порожнє місце. На тому шляху дехто може себе ще уявляти Гуру, Пророком чи Благодійником людства, однак наприкінці його турбуватиме лише думка преси і власний банківський рахунок, що допоможе жити згідно становища. І можливо — пишний похорон і бронзове погруддя.
Ще одним міфом фейлетонної доби є Дім звідповідно до критерію «Батьківщина там, де тобі добре». Тобто комфортно. Багато хто покидає провінцію, щоб потрапити до столиці (зі Львова до Києва). Добровільна еміґрація перетворюється на довічне ув’язнення. До того ж потрібно бути щонайменше Растіньяком, аби укорінитись у вищому товаристві.
Третім міфом є Щастя. Це, якщо вважати щастям, коли тебе розуміють (цінують). Та мені здається, що то помилка. Щастя — це, коли ти розумієш людей і намагаєшся їм служити,використовуючи талант, розум і владу. Переживши дві світові війни, Герман Гессе віднайшов суспільний ідеал служіння, пов’язавши Касталію і світ, частиною якого вона завжди залишалась. Водночас це є підвалиною кожної культури. Якщо ми не усвідомимо відповідальність культури за долю цивілізації,останнім її хранителям доведеться,як у романі Бредбері, передавати книги з уст в уста, як передавали сліпі співці Іліаду і українські думи. Без зримої чи незримої Касталії вкотре розвалиться Вавилонська вежа і розпочнеться будова нової.


0 коментарів »

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Останні коментарі