Kанал RSS

І з щитом, і на щиті

0

Лютий 9, 2019 від Галина Пагутяк

І з щитом, і на щиті

Пам’ятаєте,як на початку 1990-х по селах в Галичині  почали масово з’являтися символічні могили січових стрільців? Деякі з них вже занедбані. Там, як правило. не було прізвищ,просто насипана глина,обкладена дерном і зверху березовий хрест. І  табличка -»Борцям за волю України». Садили ще калину поряд і ставили прапор. Когось це навіть дратує,хтось не бачить у тому сенсу, сприймає як звичайний сільський кіч. І ось недавно я дізналась ЧОМУ. З книги Святослава Липовецького»Бандерівці.200 історій з ХХ століття» (в-во»Піраміда»).

Окупанти воюють не лише з живими,а й з мертвими,особливо, коли йдеться про військові поховання. Після приходу до влади уряду Пілсудського поліціянти  зрівнювали з землею могили січових стрільців, викидали звідти кості. Селяни збирали їх і ховали в спільній могилі на цвинтарі, над якою насипали курган. Де не було поховань, тобто не проходили бої, насипали символічні могили. У кожному селі. Діялося це на межі 20-30х років. То була форма протесту проти знищення пам’яті. Були й інші протести. Наприклад,у День пам’яті Героїв Крут студенти голодували,а зекономлені  гроші передавали політв’язням. Влаштовували урочисті походи на місця боїв, де часто відбувалися  сутички з поліцією. Учні приходили на лекції з національними прапорами. Дуже своєрідною формою протесту стала відмова купувати алкоголь та тютюн,на які держава мала монополію. Товариства тверезості, які не користувались популярністю, переживали тепер справжній бум. До них вступали цілі села. Економічний протест виявився дуже дієвим. Влада змушена була дати спокій мертвим героям і перестала плюндрувати могили.

Українці  вміють шанувати загиблих героїв. Все ще вміють. Вони не обмовляють воїнів, не кажуть,що  їх загибель марна. Їм нема різниці,з щитом повернулися вони чи на щиті.   На відміну від того зазомбованого  телевізором населення,  яке вважає,що на Донбасі наші хлопці відстоюють інтереси олігархів, а не захищають Україну. На відміну від тих моральних злиднів, що звинувачують українців у культивуванні поразок, а не перемог. Герої не зазнають поразок. Їх подвиг тримає народ в тонусі,їх приниження  деморалізує націю.

Більшовицька окупація  відома ще гіршим ставленням до мертвих. Вона руйнувала найстаріші поховання коло церков та костелів, знесла символічні кургани,знищила польські та єврейські цвинтарі. У Саліні коло Добромиля кілька десятиліть забирали хрест з могили закатованих НКВД, але він все одно

з’являвся знову.  В наші отупілі  прагматичні часи все одно знаходяться ентузіасти, що збирають по церквах копійки на  віднову військових поховань та на символічні пам’ятники полеглим і жертвам. Як  у моєму селі Залокоть.Коли йдеш селом, то читаєш його як книгу пам’яті. І ці стенди біля церков з портретами Небесної сотні – вони фактично в кожному галицькому селі. Це – маркер  свідомості українців.І теж протест,бо влада у нас все ще не українська і хоче забути Майдан й нашу героїчну історію.  Не вона, а громада увічнює пам’ять наших полеглих воїнів,  ставить їм пам’ятники,меморіальні дошки. Ті, хто живе по великих містах, не знають, як селяни вантажівками  возили харчі на Майдан, як всім селом екіпірували мобілізованих. Бо й раніше робили це, у Першу світову. Й  не дозволили своїм онукам та правнукам забути історію, яку,звісно, не викладали в школі. І це завдяки українському селу, громаді, що всіх пов’язує спільною відповідальністю, і насамперед батьків з дітьми. Тому нашого ворога легко впізнати: він ненавидить село, він його зневажає, намагається позбавити доріг,соціальних структур,  доступу до культури та освіти, обкласти довкола агрофірмами, що отруюють все живе. Щоб вся Україна стала такою, населеною рабами без роду і племені,без культу героїв. Не чужих, серед яких  повно наших катів, яких майже сто років нам нав’язували, знищуючи по ночах могили, викрадаючи хрести,зішкрібаючи імена. А українських.  Але, як сказано у Книзі пророка Ісайї: Я їм дам у Своїм домі та в мурах Своїх місце і ймення,що краще воно за синів та дочок, – Я дам йому вічне ім’я, яке не понищиться!» Глава 56, вірш 5.


0 коментарів »

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *