Що зближує українців Заходу і українців Сходу? Тобто, що їх об’єднує у мовному питанні, яке й досі не вирішене і намагається затертися яловим вовтузінням чиновників гуманітарної сфери? А те, що історично так склалося, що українська мова не мала жодного статусу.Тільки на Заході їй ніхто не відмовляв у існуванні і не називав «нарєчієм», просто мова не мала ні державного, ні офіційного статусу.Її не помічали, як пани не пам’ятають ім’я слуги, що носить воду і дрова на кухню. Це тривало століттями.Тому українці звикли вважати чуже якісним, а своє гіршим.Як і східняки, так і західняки, що називають себе інтелектуалами, продовжують вважати українську літературу, яка вижила в мовному пеклі, чимось меншовартісним, і більше тішаться приїзду на Форум видавців автора другого сорту з мільйонними накладами книжок, креатурі книжкового бізнесу, ніж якби раптом приїхав Валерій Шевчук.Вони читають Еко і Уельбека, але не читали «Дім на горі» чи «Музу Роксоланську».Усі ці премудрі балачки в тандемі чи гуртом про розвиток національної літератури шляхом її комерціалізації, але не популяризації чи навіть експансії, нівелюються тим фактом, що головний гість Форуму – чужинець.Це дивно чужинцеві, але він коректно промовчить, бо йому не пасує обговорювати статус національної культури і мови яка має де юре статус державної, а де факто панує російська.Причому цей статус українська мова отримала майже сто років тому. СТО років, пані та панове! А 90 відсотків ЗМІ в кіосках російською.
У Білорусі, до речі, було 4 державні мови: білоруська, російська, польська та їдиш.Де тепер автохтонна білоруська? Кажуть, скільки ти мов знаєш, стільки ти людина.А в Україні є мільйони людей, які не мають рідної мови, бо готові заговорити тією, яка дає якісь преференції.Це вигідно самим колонізаторам, які нікуди не поділись, бо наші хлопці ще не взяли Кремль і не позбивали звідти червоні зорі.
Факт той, що статус української мови як державної не підкріплений її використанням у сфері освіти, адміністрування, комерції і пресі.І ніхто начебто не знає, як це зробити, як викрутитись, щоб не образити ні ворога, що замість памперсів возить на окуповану територію снаряди, ні демократично-стурбовану Європу, яка в разі чого здасть свої території путінським фашистам, як здала свого часу фашистам гітлерівським. А той самий наївний, нетолерантний патріот, який так дратує політкоректних французів чи німців, єдиний стане чинити опір і буде захищати свою землю до останньої краплі крові й врешті переможе. В Україні немає тилу, вся Україна охоплена війною.І на Заході, і на Сході повно реальних і потенційних колабораціоністів, які кажуть: « А що мені дала ваша Україна?» Кордону по Збручу не існує в реалі, але він існує в голові кремлівських пропагандистів, які готують собі теплі місця і в Галицькому П’ємонті.Я, наприклад, не ризикну піти чи поїхати на екскурсію від наших турбюро, бо обов’язково в групі виявиться якийсь «кієвлянін», який вимагатиме від гіда вести екскурсію російською і той проведе, бо раптом за мовну нетолерантність його звільнять з роботи. І ніхто з туристів не заступиться. Колись я знайшла дуже простий вихід. Я працювала в Галереї мистецтв і коли приїздила група з Трускавця і хотіла російської мови, я питала: ви з Росії? Ні, відповідали мені, з України. І я казала: « Ну, тоді ви зобов’язані розуміти державну мову.До речі, ви знаєте, що екскурсія іноземною мовою коштує вдвічі дорожче?» Так воно і було, зрештою, в Галереї. Жодна скарга не допомогла б. Ну, і гаманець перемагав. Жодної політики.Просто наші гіди не знають цього.Що окрім статусу мови національної меншини, російська в Україні має статус іноземної (принаймні, в українських школах). І чому, всупереч Конституції мова національної меншини ,іноземна мова домінує у ЗМІ, і в офісах, і в сфері обслуговування?
Я прожила все життя і жодного разу не перейшла на рідній землі на російську мову у спілкуванні з чиновниками, продавцями чи колегами по роботі.Ні в Криму, ні у Львові. І водночас не боронила іншим говорити зі мною, як їм зручно. І ніхто не сказав мені кривого слова, приймаючи в Одесі за… іноземку. Апогей мовного абсурду.
А дарма, що я розуміла. Треба було казати: я не розумію.
Найвищий статус мови – це визнання її найбільшою духовною цінністю народу, країни, держави.Мова – наша стеля і наша підлога.Без них не існує дому.Це – не перекотиполе, яке жене вітер історії, як багато кому здається. Якби так було, нас так агресивно б не русифікували, саме зараз, в час війни.