Зранку я бачила,як поспішають люди з пакунками і паперовими торбинками, посміхаючись самі ло себе.Хто до батьків,хто до родичів чи друзів.Нині кожен може очікувати на маленький подарунок: жменьку цукерок і мандаринок.І діти, і дорослі. Свято Миколая зазнало метаморфози у сучасній України, перетворившись з церковного свята на свято доброти і уваги.Тут не треба демонструвати широку натуру,просто бути щирим і щедрим раз на рік.Тільки в Україні це свято набуло особливої теплоти та інтимності.Воно дає змогу повернутись у дитинство кожному.Подарунок під подушкою – наче здійснення снів. Це не чобіток від Санти Клауса, не гори запакованих подарунків під ялинкою, Ти прокидаєшся серед ночі  й відчуваєш запах шоколаду і мандаринок.Найдовшої зимової ночі.

Галичани не лише залишились вірними Святому Миколаю,а й привчили до нього східняків.Я ще пам’ятаю,як навчалася у Києві, і ми запровадили в гуртожитку теж оцей ритуал.Ніколи так багато не говорили про Миколая як цього року.Війна потрохи привчає нас визирати за межі власного дому, думати про самотніх людей,хворих,  сиріт,наших захисників на фронті. Хай не всіх, але  навіть думка має силу.Чому це свято стало таким улюбленим в Україні? Може тому, що воно виявляє потребу прокинутись в іншому, кращому світі.Може тому,що українці дуже люблять своїх дітей і прагнуть зігріти їх холодної зимової ночі, а заодно й дати привід замислитися над своїми вчинками і привчити їх до відповідальності.І хоч це свято комерціоналізоване, але його ніщо не може зіпсувати.

Я бачу нові шапочки на дітях, які їдуть з батьками дивитися на ялинку біля Оперного, люди вітають одне одного.Хочеться вірити, що ці усмішки не згаснуть завтра.Минулого року моя дочка була не в Україні, і я не отримала подарунка під подушку.Але вранці  на квітковому базарі знайшла руденького котика, який змерз, і він радо пішов до мене на руки.Миколай сотворив для мене чудо.Значить,  він справді існує.Що й потрібно було доказати.