Мені й іншим письменникам подарували книгу непрофесіонала з назвою, яку не відразу й запам’ятаєш.Мене напевно ніхто ніколи так пишно не видасть, але то не страшно, аби лиш папір був менш-більш якісний і обкладинка не лякала.Це таке собі поєднання мемуарів і авторської фантазії, під якою, можливо, лежить правда.Думки – хоч на проповідь у церкві, підкріплені цитатами з латини і Святого Письма.Ніхто сперечатись не буде.З усім ми згодні: перед нами життя порядного чоловіка ( як у Миколи Рея), написане магнатом ХХІ сторіччя.Передмова написана відомим письменником, похвали на задній палітурці теж від професіоналів.Ми, професійні письменники, часто випускаємо слова підтримки і вони потрапляють у сильця непрофесіоналів.

Надто багато літер, вони наче полова вкривають зерно особистої думки.Замети слів.

Вчора, розв’язавши собі руки, я сіла читати відскановану «Науку Добромильську» ( 1613) Яна Щасного Гербурта, магната-дисидента. За участь у Рокоші Зебжидовського він відсидів два роки у Вавельській вежі у Кракові, а мав бути скараний на горло.Там йому являлись видіння і він листувався з Мартином Астрологом, питаючи поради в зірок.Якось йому явились Семеро Мудреців. Після в’язниці Яе Щасний став видавати книжки.Мемуарів він не писав, бо вважав, що не все ще зробив у житті.»Наука Добромильська» написана ним для сина Яна Лева, і десятилітній хлопчик водночас є автором книжки. Зроблено це з міркувань цензури. Так-от, перша частина книжки – це короткі вислови античних авторів з паралельним перекладом польською мовою, пару оповідок про славних полководців, і поміж ними вклинюються римовані двовірші Гжегоша, Григорія, а по-простому Гриця, під яким ховається  Геракл Слов’янський, як називав себе Гербурт.

Знаючи, що когось це зацікавить, я дещо переклала і виписала:

Чоловік стільки разів вмирає, скільки втрачає себе.

Чиєї смерті чекають приятелі, того життя не люблять.

Вступись з дороги ради приятеля.

Той побожніший, хто справедливіший.

Віра як душа: коли відійде, то не повернеться.

Багатьом загрожує той, хто одному чинить кривду.

І жодних тобі заметів.Раптом захотілось перечитати Діогена Лаертського і Мішеля Монтеня.Книга проостягає тобі руку і ти виходиш із замету зайвих слів.Далеко не кожен здатний побачити різницю між літературою і не-літературою.