Галина Пагутяк

Десь приблизно 1750 року Григорій Сковорода помандрував до Токаю. Він не мав змоги як сини магнатів Речі Посполитої і навіть немагнатів навчатись в кращих університетах Європи,бо жив у окупованій Російською імперією Україні,був підданим імператриці Єлизавети. .Добре,що не кріпак. Ця поїздка,що тривала приблизно три роки,надзвичайно розширила обрії українського філософа.Відомо точно,що він побував ще в Оффені (Будапешті), Пресбурзі (Братиславі),ймовірно у Галле і на півночі Італії. Думки біографів дуже суперечливі,бо свідчення сучасників неповні. Історія була така. Після повернення з Петербурга, де Григорій співав у придворній капелі і був знайомий з батьком свого покровителя Вишневського,генерал-лейтенанта і українського шляхтича, філософ повернувся до Києва. Звідти він Читати більше »

Коли ми ще були студентами, Іван Малкович розповів,що у книгарні «Поезія» на Хрещатику продають переклади давньоіндійської поезії, і я втекла з лекції,щоб купити собі цю книжку.Все нове, якісне, те, що дозволяло вирватись за межі соцреалізму, нестримно вабило наше покоління. Вкрай рідко десь у театрі можна було побачити Миколу Бажана, Івана Драча чи Миколу Вінграновського,і ніхто не наважувався підступитися до них за автографом, та й навіщо , коли ми їх читали.Закутавшись у плед, сидів у Ірпінському Будинку творчості Григір Тютюнник і пив на самоті.Потім повісився.Надзвичайно скромний і тихий Віктор Близнець  повісився через рік.Шарудів як миша у архівах Валерій Шевчук, або полював Читати більше »

    Цфат –неймовірно красиве місто в Галилеї,недалеко від гори Кармель.Місто синіх будинків і червоних,розтрісканих від спеки плодів гранату.Мурашник на горі з крутими брукованими вулицями,по яких у сезон дощів ллються бурхливі потоки. Вчора  мене весь день не відпускав спогад про це місто.Не як центр Кабали і містики,не як місто митців, не таке вже й залюднене, де можна побути на самоті.Я  сподівалась там відчути там щось таке ніби просвітлення,недаремно хотіла туди потрапити, а їхати туди з Єрусалиму далеченько. Автобус зупиняється лише раз – на рівнині Мегіддо, де нібито відбудеться остання битва синів добра з синами зла. Ми ледве знайшли Музей ляльок, Читати більше »

    Національна безпека неможлива без особистої безпеки.Агенти ворога поселилися в домі кожного українського громадянина, який не переймається інформаційною гігієною.Змінювати свої погані звички – жити так, ніби то не Росія на нас напала, а інопланетяни з голлівудського фільму – більшість не хоче.Бо як обійтися без душевних російських серіалів, які ментально ближчі постсовковому поколінню,без російського репу, без  всіляких шоу і сопливих житейських історій  та рецептів,мета яких показати,що ворог має людське обличчя.Хоча, як кажуть у нас в Галичині, ліпше з мудрим згубити,  ніж з дурним знайти. З мудрими не цікаво,це як після «Бандитського Петербурга» дивитись»Сім самураїв».Я недаремно написала «Сім самураїв».Старий фільм геніального Читати більше »

  Шляхетні чоловіки і жінки, де ви?Колись це було якщо не нормою,то, принаймні, зразком для наслідування.Зараз їх вважають анахронізмом, хоча війна пробудила не тільки ницість, а й шляхетність, і найлегше її зустріти в окопах.Шляхетність плекають, виховують змалку, але це не вишукані манери, не чиста без суржику мова, не гарна освіта, хоча вони теж додають шляхетності.Це – бездоганна чесність і відповідність слів учинкам.Це- природнє почуття відрази до корупції і непотизму, що дуже поширений у нас, в Галичині.Це – скромність і працьовитість.Це – готовність протистояти несправедливості і альтруїзм.Скільки людей, які начебто виглядали шляхетно,гнули собі хребти об Систему.Лише одиниці пройшли крізь пекло сталінських Читати більше »

    Люди, чи то біженці, чи трудові мігранти, переселяючись до іншої країни назавжди, намагались зберегти національну та релігійну ідентичності.Вони підкорялись законам другої Батьківщини, але міцно тримались за рідну мову і звичаї.Саме тому вони виглядають більш патріотичними, ніж ті, хто залишився вдома у рабстві.Про це пише Карл-Маркус Гаус у книзі «Зникомі європейці», у розділі про албанську діаспору в Калабрії в Італії,яка створена ще у 15 ст, коли албанці  втікали від турків.Спершу турки, потім комуністичний режим зруйнували їх надію на повернення в рідні краї.У глобалізованому ХХІ століття такі поняття як нація, віра, звичаї, мова цькуються або просто вважаються застарілими, і ось Читати більше »

  У  же багато років моя улюблена примівка:»Так є, але так не має бути».Щоб не шукати виправдання злу і не озиратись, чи хтось підставить мені плече,чи триматись своєї думки.Я волію заблукати у лісі, а не у натовпі.І найважливіше для людини мені здається зберегти розум і душу.У відомому вірші Григорія Сковороди, власне, про це йдеться: вберегти себе у цій божевільні. Зараз такою божевільнею є Фейсбук, де зійшлись у двобої українські громадяни.Одні кажуть, що Остап Дроздов вчинив правильно,вигнавши зі студії чоловіка, який не захотів розмовляти українською мовою, а інші навпаки.Але найбільше мені шкода тих, які на нічийому боці.Спробуй пройти між краплями дощу.Я Читати більше »

    Уріж перезаснували мої предки Басараби у 15 столітті разом з іншими родинами волохів.Грунти у нас важкі, глинисті, треба добре наробитися, щоб скопати грядку в передгір’ї Карпат.Землі мої предки мали багато і багато челяді.А поріднились  зі шляхтичами Страшівськими, Марковичами, Винницькими,Добромильськими.Одна гілка роду повністю вимерла під час холери 1830 року.Але опирів, як у Нагуєвичах, у нас не палили, хоч їх було повно.Ріка змушувала жити на пагорбах і ніколи не переходила межі.Від сльоти, сарани, посухи був неврожай.Найважча пора року був переднівок,коли на городі і в полі нічого ще не доспіло.Їли лободу, засмачену борошном, товкли недозріле зерно в ступі і пекли коржі. Читати більше »

    Восени 1914 року в селі Сторонна на Дрогобиччині у бою з російськими козаками загинуло понад шістсот солдатів австрійської армії – чехи, мадяри, українці.Їх поховали на горі, а потім перепоховали на цвинтарі у містечку Підбуж, спільному для українців, поляків та євреїв. Наприкінці 50х років совіти знесли цвинтар, змішали кістки з землею і побудували на тому місці склад техніки.Куди поділися надгробні плити, легко можна здогадатися- пішли на будову. У Львівському історичному архіві є запис у метричній книзі Дрогобича за травень 1915 року.Понад сто солдатів померло у військовому шпиталі,різних національностей і їх відспівував отець Мартирій Котович за греко-католицьким обрядом.Поховали їх  біля Читати більше »