Kанал RSS

Поїхати у Дунаїв

3

Травень 21, 2013 від Галина Пагутяк

костел у Дунаєві

 Не знаю чому, можливо, просто моя свідомість очищується поволі від токсинів, але претензії нашого літературного бомонду оголосити себе високоінтелектуальною елітою завдяки всіляким публічним діалогам та іншим сценічним дійствам, видаються  мені кумедними. Елітою може визнати лише суспільство, яке судить по урожаю, зібраному з творчих нивок. А що може народити кавалок бетону? Дитячий лепет на тему, хто залишиться в літературі, з уст людей, які живуть на гранти феміністок чи подачки олігархів, ще смішніше. Мріяти нікому не заборониш, але критик-мрійник – Боже, збав, нас від такого критика.

Пишіть добре – ось єдина заповідь літературної моралі.Пишіть в тиші й менше балакайте про те, що ви ще не написали.Але апетити у самореклами зростають, і зупинитись цей ненажерливий рот не збирається. Він підвищує голос, намагаючись перекричати інших.Ви думаєте, що Валерій Шевчук чи Олег Лишега спати не можуть без Нобелівської премії? Вона їм байдужа як і всі ці балачки й турне замість того, щоб працювати в тиші. Їх ніхто не звинуватить у заздрості до успіху наших культуртрегерів, чий тягар такий легкий, бо солодкий.Вони обрали для себе родючий український чорнозем, а не килимові доріжки подіумів.Вони помруть тут, а не в Парижі.Але, сподіваюсь, житимуть ще довго.

  Я вчора поїхала в село Дунаїв на Львівщині, звідки почався Ренесанс в Україні. У цьому місці Григорій із Сянока (1406 – 1477), архиєпископ і поет, заснував Двір поетів, куди прибували інтелектуали з усіх-усюд для неквапливих  філософських бесід.Їх була жменька, але це завдяки їм на східноєвропейських теренах проросли перші паростки гуманізму і любові до античної філософії. Потім вони роз’їжджались і несли ці тендітні паростки до Львова, Кракова, Вільно…Світ довкола був не менш дикий і свавільний, ніж зараз, але мудрість вимірювалась не кількістю слухачів на виступах, не накладом виданих примірників, а вмінням застосувати свою ерудицію на благо всім, а не собі коханому.

Довкола Дунаєва були блакитні озера, запашні луки, округлі пагорби і тихо текла річка Золота липа. Зараз просто озер поменшало, а так все як тоді. І молодий католицький священик без вагань зичить мені книгу про Гжегоша із Сяноку, видану в Польщі, а місцевий філософ Олег показує цілу свою галактику, створену ним в одній кімнаті, яку називає РАЙ. І гніді коники пасуться на лузі, рідкісний метелик сидить посеред грон розквітлого бузку, спинається на пліт бліда від спеки жимолость…

Так що не говоріть мені ні про постмодерн, ні про глобалізацію, ні про симулякри, бо це лиш забавки людей, які ніколи не доростуть до зрілості.


3 comments »

  1. Мила дорога пані Галино! Сам Господь вкладає у Ваше бачення істину:вирізняти отой безум, котрий твориться в нашій літературі! І яке ліцедійство вихваляти цих лжеписак і преміювати немалими сумами гірких копійок, котрі краще би пішли на інші нагальні потреби – дірок в Україні, як у маківці маку! Коли я в душі обурювалася, мені здавалося, що я несправедлива, або мені не дано збагнути суть певних текстів,але ж вони здебільшого являють абсолютний абсурд, порожнє словоблудство. котре не дає нічого а ні розуму, а ні Душі,котрі не підносять нас до вищих світів, а тягнуть назад, в пітьму невігластства. Коли ж повстало Ваше чесне і чисте СЛОВО – я зраділа, бо Вашу думку шаную з 80-х, з часів коли почитала Ваше “Потрапити в сад”…

  2. Галина Пагутяк Галина Пагутяк коментує:

    Дякую за посилання.У мене теж є дещо цікаве http://almanach.kudowa.zdroj.pl/spotkania-dunajowskie.html

  3. Ілля коментує:

    В Дунаеве Григорий возвел каменный костел, замок, распланировал под стенами замка местечко и заселил его, добившись для жителей королевской привилегии на две ежегодные ярмарки. Снаружи местечко было обнесено валом и рвом. Запрудив Золотую Липу, Григорий обратил свой Дунаев в неприступный укрепленный полуостров – европейского образца фортификационный орешек для татарских степняцких зубов.
    Через два года после Каллимаховых гостин, когда во внезапном наезде будут пустошить крымские татары Русь и Подолье, ощетинившийся пушками, катапультами, арбалетами, окруженный с трех сторон водой, как загнанный в болото вепрь, Дунаев останется единственной крепостью на русинских землях, устоявшей под натиском татарского набега. Архиепископ, все еще статный и чернобородый, даже посвежевший – будто позвал его рожок молодости – сам будет руководить со стен его обороной…

    http://www.vavilon.ru/texts/klekh1-48.html

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *