Бойки вперті, волелюбні, невибагливі в побуті, одежа їхня дуже проста, здебільшого біла, у вишитті переважає чорна барва.Здавалося б, говір їхній теж суворий і без  прикрас, однак у жодному українському діалекті немає таких дивовижних пестливих слів, і не лише іменників, а й прикметників та прислівників.І  не хіба в піснях, а й у звичайній розмові.Ця незвичайна лагідність аж світиться любов’ю до простих речей, людей, звірят, і шкода, що багато з українців не має змоги відчути на собі магічну дію бойківської бесіди.Єдиний, хто досліджував цю тему – Володимир Сольчаник, професор Дрогобицької української гімназії ім. Івана Франка у 20-30 роках минулого століття.Для позначення кореня він використовував слово «пень», а суфікса – «наросток».Ще Ян Щасний Гербурт на початку 17 століття  у коротенькому вірші «Пастуше» використав аж троє пестливих слів: іменники – черодийка (череда) дідойко ( від дід) і прислівник – хорошойко.(» А був то дідойко, мав ся хорошойко»). Письменники визбирують цікаві забуті слова, мало звертаючи уваги на те, щоб творити на основі простих слів – нові словесні форми. У фольклорних записах бойківських пісень не завжди знайдеш максимально емоційно забарвлені слова, бо у розмови інший ритм і більше свободи.

Бог – Божечка, Богойко, Бозя

Родина: дитина – дітиночка,( дітинойка), мама – мамунця, мамунцуня, тато – татунцьо, татунцуньо.

Тварини: кіт – котя, котятко, котяточко, котусик, коцурик, кіточка, .Пес- песя, песятко,песюньо.Теля – телятина, телятко, теляточко.Риба – рибочка

Імена: Маруся – Марисуня, Марушуня, Марусечка.Іван- Івасик, Івасуньо,Микола – Микольцьо, Миколайчик, Михайло – Михайлочок,Михасик, Михасуньо.

Речі: ложка – лижочка, таріль – тарільчик,конар – конарик, галузка – галузина, сонце – сонічко, сонінько

Гризота – гризотонька, гризоточка

Але найбільш привабливо звучать прикметники:

Ладний  ( гарний)- ладненький, ладненечкий;

Файний – файнезний, файненечкий

Добрий – добрезний, добренький, добренечкий.

Відприкметникові прислівники теж мають пестливі суфікси: темненечко, файнезно,зимненечко.

Я не виписувала цих слів зі словника.Я чую їх кожного разу, коли приїжджаю до свого родинного Урожа. Мені здається, що діти, а не дорослі давали назви польовим квітам: мороз, зозулька, конопелька, бусячий огень, Боже тіло. Маючи таке багатство, я не шукаю собі на голову ні суржику, ні «непозбувної бентеги».Мені дуже пощастило народитись у світі, де лаялись: « Аби тобі добро  було».Де казали не «підберезник», а «козар – козарик».І далі   кажуть.

Але все частіше зазираю у словники і знаходжу слова, які майже не використовують: копилях, попельник, тарафелька, читина, матина, нанашка.Хоч знаю, що вони означають.

Івана Франка в радянські часи редагували, підганяли під літературну норму.

Мені подобається занурюватись у мовну стихію бойківської говірки і брати звідти ще теплі й живі слова, тим часом львівський балак мені чужий, загострий.Як моїм землякам літературна мова.Вони казали: «Не говори по-панськи».По місцевій говірці впізнавали, з якого людина  села, але тепер мені досить, що у Бойківщині я нігди не буду чужа.Я не розумію, як людина може змінити материнську мову на якогось примітивного покруча російської мови, аби бути своєю серед таких самих мовних калік.