1.Не забути  визутися

Влітку я вийшла  з лісу і ступила на польову дорогу,м’яку і теплу.Раптом подумала, що  можна йти босоніж,як у дитинстві. Як тільки торкнулася землі, то відчула  себе ланкою, яка зв’язує небо і землю.

Я так і не навчилася ходити по гострій стерні чи кострубатій ріні,щоб не відчувати болю  Зліва від брами лопотіла під дощем благенька церата намету Василя Габора з його «Приватною колекцією». Наметів було мало. Людей теж. Видавцям різко збільшили плату за оренду, а у відвідувачів  бракувало грошей на книжки, які теж подорожчали. Чомусь про це ніхто не пише,але  Форум видавців у Львові себе вбиває сам себе непомірною жадібністю організаторів. Чомусь на Книжкових толоках  знаходяться спонсори  і учасників приймають власним коштом. Дія голки, на яку підсадили українське суспільство  26 років тому, слабшає. Ліпше бути скромним книгоношею і їздити по містах України,ніж платити грубі гроші за місце та інші конче потрібні речі. Вся ця помпа зі свинями на сцені Оперного театру, культами осіб, ламанням парканів і вишиванками для  запрошених іноземних письменників – дешева імітація культури того світу, куди нам милостиво дозволено їздити без візи. Поки що.

Висока полиця

В сучасній українській культурі немає поняття «високої полиці», і на Форумі -теж. Тут тобі «Приватна колекція», там  «Апріорі», там десь в-во Жупанського, а поміж ним скирти гною у вигляді  псевдонаукової літератури, клонованих бестселерів, дилетантського укрсучліту,книжок для дітей про лайно. Той хаос діє як кислота на мармур і певно, що вигідний великим гравцям видавничого бізнесу. Бо  держава  підтримує комерційних монстрів, замовляючи у них не мармур,а кислоту дилетантства, космополітизму,літературну наркоту, які роз’їдають українську ідентичність,готуючи до  грандіозного розпродажу України. Привчаючи до формули;”Свій від свого по чуже”.

Я бачила людей, які прямували до потрібних стендів, не зупиняючись, доки не знаходили те, за чим прийшли. Ціни викликали у них легкий параліч. Таких цін нема навіть у Польщі. Втім, польським колегам теж було не по кишені заплатити за місце у Львові. Перший дзвінок продзвенів. Я придбала аж 5 книжок, і всі з високої полиці, стоячи босоніж на траві перед ними.

Популярні письменники

Популярні письменники схожі на  породистих собак. Їх розчісують, обрізають хвости,дресирують і тягають по виставках задля медалей. Вкладають у це великі гроші. Їх розплідники – великі комерційні видавництва. На них милуються, роблять з ними селфі, купують їх книги задля автографів. І наче мавпи повторюють чужі слова з чужих думок. Але насправді  вони люблять вірного блохастого Бровка, який і захистить, і зігріє, і гавкне, коли треба..

Спілкування

Я не вірю  балачкам на публіку,  круглим столам,дискусіям, бо вони  нічого не змінюють, лише викликають почуття,що з тебе якісь розумники роблять дурня.

Справжнє спілкування – зустрітись випадково з гарною людиною і хвильку поговорити про книжки  чи життя. Цього нам буде не вистачати. Не конче при цьому робити веселу міну: світ-бо котиться в прірву.

Надія

На зміну скандально-гламурному поколінню тусівочників, виплеканих на письменницьких віллах, грантах і преміях з Європи, приходять брутальні хлопці й зухвалі дівчата, які може й кострубато пишуть,зате щиро, і вміють їздити на байках і стріляти. Їм не загрожує епідемія політкоректності й вони не претендують на Нобеля навіть у снах. І навіть на Коронацію. Вони втримають врешті нам Україну в Україні. Згадаєте колись мої слова. Епоха фарисейства і показухи закінчується. Епоха проплачених рейтингів, продажних еrспертів і критиків.