Троянський кінь та українська еліта
2Лютий 3, 2019 від Галина Пагутяк
Не вперше чую від наших «експертів», що українське суспільство «патріархальне». Це ж так не знати історію і культуру свого народу. Чому ж тоді в нас ніколи не було своїх диктаторів типу Піночета, Івана Грозного, Гітлера? Приховане бажання мати над собою сильну руку, переживати солодкі мазохістичні почуття – це туга за тим токсичним тоталітарним минулим, яке спустошило душі мільйонів наших співгромадян. Тарас Шевченко чекав на Вашингтона з «новим і праведним законом», а не на Сталіна, що наведе порядок зі злодіями та корупціонерами. Новим і справедливим законом. Найбільша потреба нашого народу – це справедливість. Без неї неможлива свобода кожного зокрема. І ніщо її не може замінити, жоден сурогат, напівфабрикат чи фаст-фуд.
Недавно я перечитала есей японського письменника Танідзакі «Похвала тіні», де він пише про те, що японське суспільство,запозичивши цивілізаційні здобутки Заходу,покинуло природній шлях свого розвитку, а відтак невпинно деградує.Це було написано ще на початку 60-х років ХХ століття.Утворився дикий, штучний сплав, у якого є свої прихильники, і свої опоненти. Процес це вже незворотній.
Ще у 17 ст європейські місіонери привозили в азіатські країни різні технічні новинки. Китайські вчені вивчали їх і не виставляли на показ широкому загалу. Бо думали про наслідки впровадження. Кожна країна – це дім, в якому все повинно бути безпечним. Троянського коня пам’ятаєте? Минув час, Бізнес прорвав цю загату й почалася повінь. Від Трої нема сліду.
У нас в Україні ця повінь чужої ментальності вкрила все,бо ідеї – це бізнес. А бізнес звільнює не лише від національної традиції, а й від загальнолюдських цінностей, які об’єднують людство. Підтримувати через національну традицію загальнолюдські цінності – обов’язок еліти. Політичної, інтелектуальної і творчої. Це – справа виживання.
Що робить для цього українська еліта? Вона розділена на два ворожі табори,вона примітивно мислить, чи просто спекулятивно, не зазираючи у майбутнє, бо не осмислила уроків минулого. Її авторитет надзвичайно низький. Її можна купити і найліпше вона себе почуває під крилом сильних світа цього. Інтелектуальний та мистецький бомонд в сучасній Україні – це та сама радянська тоталітарна секта, яка існує лише завдяки тому,що її підгодовують. Скінчаться гроші – не буде еліти. Тієї, яка робить бурю в склянці води і дає зелену вулицю червоним ліхтарям,волаючи про свободу думки, творчості,плюралізм чи політкоректність. Насправді це просто гра на примітивних інстинктах. Накласти купу лайна на Майдані чи перед церквою, і коли люди почнуть просити забрати звідси, бо смердить, жалітися перед світом, що утискають і переслідують,й просити статус біженця. На щастя, захисників подібних перфоменсів у нас дуже мало. А обурених можна назвати вишиватниками і рагулями. Ну, і націоналістами, ясна річ.
Кому це вигідно? Насамперед бізнесу, для якого війна – не привід не торгувати з агресором, купуючи в нього низькопробний культурний товар. Зовнішньому ворогу,бо деморалізоване суспільство не годне воювати. З нього вистарчить тішитися будь-якій купі лайна, аби лиш у гарному імпортному пакеті. Бездарникам і плагіаторам, бо, щоб їх помітили, вони мусять оголитися і матюкнутися привселюдно і зняти все це на камеру. А потрапити до цюпи за хуліганство – то вже правдива фортуна, таке щастя випадає не кожному.
Кожен з нас мусить навчитися думати власною головою й прислухатися до свого серця. Відкидати те, що відчувається як чужорідне й невластиве. Десь є квартали з червоними ліхтарями, але не може такою бути вся країна від дитячого садка до академії.Із цього токсичного середовища нас може витягнути лише промоція на всіх рівнях високої культури, опертої на традицію.Це – найбільш природний і цивілізований шлях.
Kategoria Блог | Теги:
Працюймо, щоб повернути часи, коли мізки думають, а не ЛІЧАТЬ…
Спонукати людей до розмислів – справа нелегка. Суспільність не схильна заглиблюватись у роздуми – мислити здатні одиниці, адже “Люди взагалі живуть тільки почуттями, а вимагати від їх, щоб вони жили думками, це однаково, що вимагати від богів, щоб вони нас почули” (Тодось Осьмачка, “Думки, що виникли під час писання книжки <>”). Варта роздумування й нашої пильнішої уваги думка німецького письменника, найавторитетнішого біографа нашого часу Алоїза Принца про те, що “Люди втомилися від придуманих історій”. Академік Олег Кришталь стверджує: “Без повної піраміди знань, експертизи знань – нема повноцінного життя нації”. Повноцінне життя можливе за умови, що мозок кожної людини буде працювати за призначенням, наповнюватиметься добрими знаннями, а духовність зростатиме синхронно з логікою буття. Далі академік нагадує: мозок формує для нас навколишній світ, й не можна цей світ будувати “розумовим” станом одвічної проминальності телевізійних екранів та комп’ютерних моніторів, на яких усе поза простором духу, життєвої духовності.
Світ навколо нас живе й діє за законами невидимої активної енергії, яка слугує вічності… Людство стає розумнішим – життя ускладнюють надмірні обсяги інформації, інтенсивна праця для забезпечення матеріальних засобів до існування. І є велика потреба знаходити час на читання добротних книжок, щоб зростати в пізнанні свого “Я”.
Читаю у “Віднайденні раю” Петра Кралюка: “Філософ на троні. Навіть не віриться, що в нас такі були”. Мислитель — думаюча, творча людина — поводир народу… Про це можемо тільки мріяти. Але ж рано чи пізно мрії збуваються. Працюймо, щоби прискорити цей час!
Браво, Галю.