Ювілей – це як репетиція похорону, тільки об’єкт ювілейних претензій ще може огризатись.Ну-ну, скаже хтось з молодих письменників, не довго вже цій старій шкапі залишилось ряст топтати, в архів її, і запечатайте, щоб не втекла  свої поля та ліси. А інші подумають,  як це приємно тицяти носом повну сил і здоров’я жінку у її паспорт і бажати й многая літа, бо що ще можна побажати особі такого віку? Притуплена емпатія чи неделікатність – як все це витримати?

Тому я  перед тим прибрала дату народження з ФБ, встала зранку, залишила спільноту на Усика, погодувала котів, своїх та безпритульних, і подалася в сентиментальну мандрівку Галичиною.А потім сіла собі з канапкою на горі над цвинтарем і віддалась медитації…

Гм, довгі роки життя…Я народилась 9 ава, в найгірший день у році, який припав тоді на 26 липня – День зруйнування храму.За Старим Заповітом.І навіть архангел Гавриїл не міг пом’якшити падіння моєї душі з небес.За Новим Заповітом. Бо я ще й народилась у день Сатурна, що приносить усілякі нещастя.Та ще й руда, а руді приносять нещастя.Повний набір.Доля припечатала мене хрестом і нічого тут не вдієш. То я його несу під ваші аплодисменти, мої хороші.

Двічі в житті я почувала себе вельми незручно через те, що добрі люди хотіли  мені зробити приємне.Вперше, коли, не попередивши, посадили мене на сцені, обклали кошиками квітів, і дві дами-ведучі в чорному назвали мене Наталею.Мені залишалось  хіба що прийняти горизонтальну позу, але я тільки душилась від сміху.Вдруге, коли в школі зафігачили пісню «Вона» і почали розповідати мою біографію мені ж. З помилками.Герман Гессе колись написав іронічний текст, який закінчувався словами: «А зараз я сиджу у в’язниці за розбещення неповнолітньої і малюю на стіні корабель, щоб втекти». А що ж мені написати? Що я випила два літри віскі, які подарував мені один знайомий? Стільки я сама не вип’ю, а похмілля викликає у мене депресію.

Ввечері я повернулась голодна і втомлена, і побачила, що мій видавець Василь Габор зробив щілину і через неї почали зносити квіти на мою могилку.На дзвінки з незнайомими номерами я не відповідала, бо: а) то міг бути хтось з високих чиновників, б) мій колишній однокурсник-кадебіст, у якого ювілеї і похорони викликають загострення.

ФБ не не розуміє іронії, тому багато хто, хто мене не знає, образиться.Але ж мої книжки не вельми купують і число читачів залишається незмінним як число Пі. Тому я не розділятиму щирість і нещирість, протру запітніле  від холоду буття  вікно свідомості і визирну в нього.І помахаю рукою.

Краще б мене забрали інопланетяни, бо бісові портали фантазії зачинені на ремонт.