Чомусь згадався сон, який наснився Григорію Сковороді опівночі 24 листопада 1758 року в селі Ковраї…Як демони в розкішному храмі розшарпують тіло вбогого спрацьованого чоловіка і пожирають його плоть.Від такого сну прокидаються враз і він не стирається з пам’яті, скільки б не дивився у вікно.Для Григорія Сковороди він міг означати виправдання його  виходу з Системи.Він не хотів бути ані стовпом церкви, ні стовпом Імперії.Він міг прославити Україну так, як прославили її Максим Березовський чи Дмитро Бортнянський, яких розділили  і розділяють досі навпіл імперські та колоніальні історики культури,кожен тягне на свій бік.Звідси власне веде початок мовна та культурна шизофренія, що наче моровиця косить обидва суспільства.Снують лікарі в масках голубів, щоб прищепити толерантність і примирення, але насправді вони практикують евтаназію для тих, хто бореться з хворобою, бо самі хворі.

Україна потерпає від інформаційної чуми і соціального канібалізму.Але тепер у нас є Інтернет, який одночасно є ліками і отрутою, це залежить від освіти й інтелекту.Кожна подія тлумачиться всіляко.Всяк по-своєму переживає травматичний досвід. Люди, які пережили Голодомор, здогадувались, що на меті було не знищити селянство як клас, а знищити українців. Тому чимало з них зрікалось своєї нації свідомо, змінюючи навіть прізвища. Зі мною в університеті навчалась одна дівчина, яка вимагала, щоб її українське прізвище Полова (те,що лишається від звіяного зерна) вимовляли на російський штиб Полова ( від підлога).Не думаю, що вона це сама вигадала, за нею стояли щонайменше два покоління малоросів, упокорених голодом. Кордон між малоросами  і українцями не проходить по Збручі.У декого він проходить  навіть через серце.»Тільки єсть у нас ворог – наше серце, – писав Павло Тичина, який вижив, залишившись у Системі. – Благослови, мати, шукати зілля.Шукати зілля на людське божевілля». А де ж його шукати? Сковорода підказує: в сумлінні.Не дати приспати своє сумління, бо, як підказує Тарас Шевченко, уві сні нас обкрадають.»Присплять лукаві, і в огні її окраденую збудять».

Там, де ще нема вогню, продовжують спати.Дехто вже заснув навіки. Є ще надія, що прокинуться їхні онуки, бо діти теж приспані, і напівсонно вмикають тупу попсу з-за поребрика.Їхній бог – гроші й успіх.Це все симптоми інформаційної чуми.

Не знаю, що гірше, чума чи канібалізм.Держава пожирає своїх дітей, бо вважає їх підданими, а не громадянами.А ті, споглядаючи безчестя,оплакують вбитих на війні, паралізовані наче уві сні, не можуть повірити, що це відбувається зараз, одночасно: тисячі поліцейських охороняють гей-парад у столиці, коли українських солдатів впритул розстрілюють на Донбасі. Єдине, що ми можемо наразі зробити, це відгородити себе від зачумлених, сп’янілих від безкарності потвор у людській подобі.