Найбільш неприємним для українців є  не відчуття безпросвітності від того, що в рідній хаті досі хазяйнує ворог, якого не вигнали навіть війна і оприлюднені  чорні книги репресій та голодоморів, а те, що на дверях до цієї хати немає замка, а вікна без защіпок. Вони журяться тим, що не подбали про це, а тепер якось незручно, бо ж цивілізований світ пишається тим, що він без кордонів. І культура без кордонів, і юристи без кордонів, і  лікарі без кордонів…Це почуття провини може виникнути лише в делікатних совісних людей, для яких справедливість  є маркером якості суспільного життя. Проте ніщо не дає такої впевненості  громадянам, як відчуття того, що їхня приватна власність недоторкана і священна. Цю власність повинна забезпечувати влада. І тільки українська влада, бо наша власність – це не лише наші помешкання, скромний бізнес, але й земля, води і культура. Наші храми і наше здоров’я, і наша освіта. Все, що сприяє процвітанню України, повинно бути захищене і примножене владою. Якщо вона цього не робить, то ми повинні її змусити. У будь-який спосіб, не озираючись ні на кого. Так робили всі нині успішні нації, навіть ті, що були колонізовані. Вони виганяли з хати окупанта і ставили замки на дверях. І найперше дбали, щоб діти були в безпеці і не бігали з ключем на шнурку по вулиці, бо хтось сильніший може відібрати. І не слухали  порад сусідів.

Але 25 років в Україні свище вітер у хаті і в кишенях громадян.  Саме громадян, бо важко назвати громадянами тих, хто ненавидить землю, на якій живе, і готовий стати підданим там, де більше платять. Я не про діаспору, яка відчуває своє коріння і захищає Україну як може. Я про тих, хто працює з окупантом і  відбирає в молодого покоління ключі до майбутнього: право на знання, охорону здоров’я, на батьківський спадок, на власний дім. Неосвічені, хворі, бідні, безпритульні  діти  піддаються шаленому тиску і зомбуванню завдяки ЗМІ, які на 99 відсотків ворожі до всього українського. Вони готові  за дрібні гроші продати голос на виборах, за трохи більші танцювати на могилах предків, за великі – ділити соборну Україну, як шматок закривавленої  плоті. Або кривлятись під команди лівих, за допомогою  яких Кремль розкладає пересичену Європу. Інші просто втечуть туди, де до них будуть ставитися набагато гірше, ніж до сирійських біженців, але все одно краще, ніж eдома.

До чого я це? Та до сатанинського шабашу на честь «Четвертої республіки». Порядних людей там не було. Ми з вами вже не такі наївні,щоб думати,що туди випадково потрапили  чисті й блаженні. Влада у нас – це консервна  банка з гнилою тушонкою, яку розпирає від духу руського міра.І броню, інтелектуальну і  реальну, просто розірве на шматки. Її вже й так розпирає.Презентація сумнівного варива з протухлих інгредієнтів, замішаного російською ложкою, навряд чи когось спокусить його спробувати.Це зроблено для того, щоб показати, хто є дійсно господарем в Україні:олігархічні недобитки та їхні прихвосні, які розуміють, що тушонка ось-ось вибухне. Вони бояться нас і тому втратили інстинкт самозбереження.

Ну і Книжковий  ярмарок у Ляйпцігу, на який в лада не дала грошей, і Ахметов не дав також. За цим не треба надто шкодувати.Все одно туди потрапила б, як завжди, ще одна консервна банка -укрсучліту, що вже засмерділася, пропивши і прогулявши свій талант. Або просто пробалакавши.

Ці всі консервні банки аж розпирає від того, що заздрять їхньому багатству і фортуні.  Їм невтямки, що злодіям і дешевим клоунам  не пасує заздрити.Врешті, це їх погубить, як погубило Януковича та його прихвоснів. Вони живуть у фешенебельному готелі  тимчасово, ми ж відчуваємо під ногами рідну землю  і нікуди з неї не підемо.