Степан Васильченко і мертві українські діти
2Листопад 17, 2014 від Галина Пагутяк
Український письменник Степан Васильченко помер 11 серпня 1932 року у Києві, на чиїх вулицях вже почали вмирати з голоду селяни. Власне,сам Васильченко також помер від голодного виснаження, про що не пишуть його офіційні біографи. Про це мені шепнули ще в далекі 80-і. Справжній вчитель ніколи не покидає своїх учнів. Дорослі зовсім юні, вони лягли і в землю Чернігівщини, де Вчитель народився, і в землю Київщини,де він почав свій довгий і широкий вчительський шлях, і в землю Донеччини, де довелось ще й відсидіти у в’язниці, і в землю черкаську…І про масштаби трагедії Голодомору письменник уже не дізнається і не напише. Всі, хто міг би про це написати, на той час були репресовані.Фізичному знищенню завжди передує духовне.
У літературі Степан Васильченко був проти того, щоб занижувати планку вимог до якості культури для мас, він вперто тримався за коріння традиції, і проходив по іншій статті, ніж Підмогильний чи Семенко. Він був надто самотній, і вже старий, щоб його розстріляли. Йому дозволили померти як старому псові.Ні, він помер як тисячі стареньких вчителів, про яких забувають і до яких не приходять на похорон.Тільки в очах у нього відобразилися мертві українські діти.
« Оце ж ті юнощі,що з карими очима, попи старі – в їх бороди сиві – несуть,щоб у землю поховати,оце ж ті юнощі…Оце ж вони тії, що були, як іскра,та невпокійні, непокірні…
Що були і свіжі,і білі, як ароматів, як білий на веснах уночі очеремховий цвіт…»
Степан Васильченко був і є моїм вчителем. Як Шевченко і Стефаник. Як Григір Тютюнник і Микола Вінграновський. Це вони піднесли українську мову на таку висоту, від якої бракне повітря і завмирає серце. Нахилились до землі й підняли.
Kategoria Блог | Теги:
Болить душа і німіє серце від цих страшних фактів знедолених кацапами українців. І, чомусь, до нині, цей московський кат не засуджений, не покараний привселюдно. Він сьогодні війну веде і вбиває цей “черемховий цвіт”!!! Спаси і сохрани нас і дітей наших, Господи!
Як боляче. Як боляче таке читати… ХХ століття пекло пекельне для України.А ХХІ продовжує справу ХХ…