Яблука в кошику дуже швидко зігниють, якщо серед них виявиться бодай одне гниле. Від одного дотику.Ніхто не покладе до кошика гниле яблуко, але в зовні здоровому плоді може бути прихована гнила серцевина. Найчастіше починають гнити побиті яблука, а також ті, які  підхопили гниль ще на дереві.

Це лише алегорія. Українська культура інфікована і биттям, і залякуванням митців, й колоніальною заразою, привезеною з Москви, що  далі передається у спадок.Потяги розвозять її по всій країні і це не контрабанда: інфіковані самі пасажири.А відтак у нас все кроїться за імперськими викрійками: фільми, театральні вистави, пісні, тексти.Цього всього б давно не було, інфекція була б зупинена, якби в Україні не існувало власних джерел інфекції, адаптованих до місцевих умов.

Телебачення і радіо у нас за виїмком кількох місцевих компаній, яких ще не вхопила за горло імперська рука матері городов русских Кієва, окуповане кадрами, виплеканими у Москві. Преса давно залежна від олігархів, які мають бізнес з Москвою.

Кіно.Чому в нас не можуть зняти хоча б одного фільму без мовної шизофренії чи хохляцького гумору? Бо в Україні немає інституції, яка б була незалежною від московських колег. І невідомо коли буде.

Музейна справа віддана в основному в добрі руки нащадків партійних босів, які ненавидять Україну не менш палко ніж їх дідусі, що організували Голодомор і розстрілювали українських письменників.

Все це звідти – з Москви.Видавці, які нібито роблять бізнес і нічого більше,відкрито симпатизують усьому московському і перекладають українських авторів общепонятним для тих, хто не бажає знати  державної мови.Чомусь вони найбагатші і отримують подачки з бюджету, який висмоктують олігархи та їх служки. Письменники, які навчались у Літературному інституті в Москві, навіть не завербовані КГБ, є носіями вірусу пієтету до всього іноземного.Сарафани. кокошники, лапті носять герої українських казок.Масові гуляння з нагоди релігійних свят мають виразний акцент духовних скрєп московського православ’я.

Шоу-бізнес, тут взагалі нема про що говорити. Патріотам доводиться блокувати концерти московських гастролерів, бо місцева влада готова прийняти навіть Воланда з його командою.

Попри війну, то наша Служба безпеки виплекана в кабінетах Луб’янки, не помічає навіть найодіозніших українофобів.Вивчені у Москві генерали займаються не лише мародерством, а й готові піти на державну зраду.

Неофіційно найбільшим ворогом України оголошено український патріотизм і задля цього до кошика вкидають уже не гнилі яблука, а з гнилою серединою.Бо згасити патріотизм – надзавдання влади, яка його боїться не менше ніж помсти московських кілерів. З патріотами не «порєшаєш».

Так що нам ще довго блукати по пустелі з нашими Мойсеями – Шевченком та Франком, доки не зміцніє імунітет і не з’являться вчителі та учні.На відміну від яблук, люди мають імунітет. А там або змаліємо, або вимремо, бо все врешті зводиться до освіти і виховання, чиї структури  зараз в чіпких рученятах українофобів.