(На мотив фільму «Озеро» (Сербія)

Ми давно вже живемо у пеклі.  Час від часу хтось вигукує – “це дно!! або “ми ще не сягнули дна!”. Світ плиткий, а пекло має глибину, математично виміряну ще Данте. На самому споді сидять зрадники. Ті, кого можна купити, продають інших. Подивіться, скільки їх довкола -не лише в Україні. Ненажери, пияки, розпусники, брехуни, вбивці, злодії – такими їх зробили неписані і писані правила колективного існування. У пеклі не надто толерують лицемірів – тут уже нема потреби щось приховувати. Гроби поваплені, як сказав Григорій Сковорода, це все одно гроби. Жоден пам’ятник не прикриє гниль. Лицеміри для пекла –  блазні, тільки й усього. У пеклі немає віри.

У цьому пеклі – діти-самогубці. І не Інтернет треба закривати, не терзати вчителів і батьків, що чогось не навчили. Це ж пекло, воно не може не впливати не депресивно. У морі плаває кит і ковтає всіх зневірених і розчарованих, самотніх і переслідуваних.

Війна, голод, моровиця не очищують ні розум, ні серце. Через рік після того, як вся планета була загнана у коронавірусне гетто, це стало очевидним. Людство зробило ще один великий крок униз на сходах деградації – фізичної, інтелектуальної, культурної. І це дасться взнаки через 20, 40, навіть 100 років, якщо людство не самознищиться раніше. Для ноосфери і Всесвіту – homo consomiens вже безперспективний відпрацьованийматеріал.

А що робити? Боже, яке тупе питання. Ви чудово знаєте, що треба робити. Творчість, природа, відмова від статусного споживацтва, комфорту, зцілюють, бо вони відрізають людину від колективного існування, яке роблять комфортним усі смертні й несмертні гріхи, а не чесноти. І навіть каятись перед Господом нема сенсу, бо на пекло Він не має впливу. Тому зло  ніколи не буде  покаране, бо всі змушені жити відповідно до соціальних норм, а не до внутрішнього морального закону, як, наприклад, Робінзон Крузо, який 28 років прожив на безлюдному острові й не деградував, і дуже плакав, коли його везли назад до цивілізованої Англії, де за дрібну крадіжку вішали голодних дітей, а немовлят викидали у канаву. Справжню картину пекла змалювали не великі реалісти 19 ст, а Дефо, Свіфт, Уїльям Блейк, наш Шевченко, а з сучасних – Кутзее, який перебрався до Австралії з Південної Африки, коли отримав Нобелівську премію, і зараз просто мовчить. Це не розмазана чорна фарба жахачок та антиутопій, а пророцтва. Зло – це і покарання.

От тільки у пеклі немає пророків, бо ж віри також немає. Зате там непогано почуваються ілюзії різного штибу, наприклад, що з живих ляльок виростуть колись вільні й добрі люди. Провина ж за дитячі самогубства полягає у самій цивілізації, яка хотіла побудувати рай, а збудувала пекло.