Kанал RSS

Подвійне відречення

1

Лютий 26, 2016 від Галина Пагутяк

Трапилося це в часи Голодомору і, мабуть, то був не поодинокий випадок.Якимось дивом жінці з Черкащини вдалось пробратись на Західну Україну з трьома дітьми. Змучені, вони ходили від села до села, ночували по стодолах, і якось найстарший хлопчик прокинувся сам.Може, йому було 10 років, може, більше.Вночі мати покинула його і пішла з меншими дітьми шукати долю.Хлопчик той знав, хто він, з якого села.Може, мав навіть метрику. Спершу він думав, що мати повернеться, знайде його.Це не так важко.Але минав час,і ось він виріс, добрі люди пригріли сироту.Він вивчився, одружився, але ніколи не намагався відшукати матір і сестричок, і ніколи не поїхав у те село на Черкащину, де був його рід. Хоча невідомо, чи вижив хтось. Він боявся, що коли приїде туди, то дізнається щось таке страшне, від чого йому не захочеться жити.А ще більше він боявся зустріти свою матір і зазирнути їй в очі. Якби мати сказала йому, що повернеться, і не повернулась – він би це зрозумів і пробачив. Але вона розчинилась у темряві як сіль у воді.
З цією травмою чоловік і завершив свій земний шлях, коли настав його час. Але син його так само не шукав родини на Черкащині. І онуки не здолали наслідків страшної травми часів Голодомору.У їхніх очах назавжди залишився страх стати покинутими.
Чи добре це? Йдеться не про Бога. Ясна річ, що самотній хлопчик не міг прийняти Бога, щоб той навчив його прощати.Він став успішним, заможним, але серце його випекла материна зрада.Жодна жінка не могла загоїти рубці з дитинства.
Відкраяти як скибку хліба матір, що тебе породила – все одно, що віддати її ворогові.Тому що вона лиха, тому що вона видається тобі чужою, і завдає болю. Але ж ти не знаєш, що направду діялося в її серці. Якби вона залишила тебе на поталу голоду і втекла, тебе б не було на світі. Хто знає, може, у тому селі всі збожеволіли і почали їсти одне одного, і сама думка про це була настільки нестерпною, що вона теж відчула себе заплямованою.Можливо, й інших дітей вона залишила так само в якомусь галицькому селі, а сама наклала на себе руки? Правда, якою б вона не була, завжди краща ніж невідання.
Легко відрізати скибку, але назад її не приставиш.І після першої будуть інші скибки, доки не залишиться окраєць, що буде Галичиною, Поділлям чи Опіллям.Якби не було боляче, але краще зберегти родину, в якій попри все можуть народитися світлі діти.


1 коментар »

  1. Vasil Sambor коментує:

    Мій батько із Запорізької області, в 1932-му його батьки померли з голоду а його з рідним братом тітка забрала в Бердянськ і так врятувала. Після строкової служби в Прикарпатському військовому окрузі батькові не було куди повертатися і він залишився на Західній Україні. Тут одружився, працював слюсарем в Самбірській МТС. Тато і мама (мама в все життя пропрацювала вихователькою в дитсадку м. Самбора) – саме цінніше, що в мене було, є і назавжди залишиться в житті. Хоча давно вже вони в кращому світі.
    Тато навіть крихти хліба ніколи не залишав на столі. А жили ми тоді бідно. 39 руб. пенсії по трудовій інвалідності у тата і приблизно 82 руб. зарплати у мами. І я ще якийсь час до призову в армію додавав 150 руб. зарплати слюсаря Самбірського ремзаводу.
    Отак память батьків передається дітям. І тепер я маю свій рахунок і за них…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *