Письменницьке Дао

« У кожного своє дао, і свій шлях широкий…» – не пам’ятаю, хто з поетів-розбишак перефразував рядки Шевченка ще у 90-х.Здається. то було щось пов’язане з Вивихом.Гарна формула.Багато років я спостерігаю як літературна кумирня перетворюється на літературний колумбарій. Скільки людей згоріло, скільки ілюзій, скільки непотрібних дискурсів.Ось на вечірньому небі спалахнуло вкупі дві зірки:Венера і Юпітер, але це навряд чи помітили поети.Їм би пригадати міфологію і замислитись, що віщують планеті дві зорі.Написати сонет, вдихнути повітря, напоєне запахом жимолості Пруста, а не ставити жирний хрест на літературі, про яку вони не знають нічого, вважаючи недостойним читати Якова Щоголіва чи Степана Руданського.
Есхатологічні пророцтва досі не збулися жодного разу.І керувати літературним процесом не вдалося ще нікому.Тільки час над ним владний.Його справедлива мітла змушує до стриманості в оцінках.
Раїса Троянкер, донька сторожа уманської синагоги, писала українською мовою.Померла у далекому Мурманську, тікаючи від репресій 30-х.Померла  у 1945 році,зовсім молодою.Ось рядки одного з останніх її віршів:
«Почекай, Мефістофель,
Почекай, Мефістофель,
Може бути, прийду уночі і продам
Свої кров’ю написані останнії строфи,
Свою мудрість прозору, мов у склянці вода.»
Це і є традиція.Все інше від лукавого.
Можна їздити в турне, а можна в тиші відкривати для себе скарби літератури.Можна створювати ідолів суржику, приписувати їм харизму, а потім зрозуміти, що все це було і буде.Нагнута молода гілка вдарить по обличчі того, хто йде за тобою, а тебе вдарить та, яку нагнув твій попередник.Інтелектуалів сила-силенна,мудреців катма.Мудреці живуть у позачассі.Єдине, що ми повинні зробити: це впізнати їх і привітатись.
Люди не змінюються.Хто був пияком, ніколи не перестане бути пияком.Хто був донощиком, доноситиме завжди.Хто був спекулянтом, помре й спекулянтом.Щоб перестати бути кимось, треба померти.
Сенс нашого існування – у пізнанні зв’язків.Мені передали з Ташкенту подарунок: тоненьку книжечку 1978 року.»Записки яничара», написані у 15 столітті.Я знайшла там відповідь на одне питання, від якого залежала доля моєї майбутньої статті про українських гуманістів.Чому Григорій із Сянока не любив астрологів.Виявляється, астрологи підбурили короля Владислава, його вихованця, порушити мирну угоду з султаном Мехмедом.У тій битві юний монарх і загинув.Його голову носили і показували всім.Ця величезна душевна травма геть змінила Григорія.Із болю народилась перлина гуманізму – Двір поетів у Дунаєві.Отакими химерними шляхами ходить істина.
«Вірш починається не з великої літери, а з великого болю, який не зміриш…»
Ти дивишся на ріку, що пливе повз тебе, доки сам не стаєш рікою.
Крик «Української літератури не існувало до БУБАБУ» і тихий шепіт «Література – це я» останнього поета – це зовсім не одне і теж.