У Кракові повно янголів і через те місто в надійних руках.Там є навіть майстерня янголів, у старому обшарпаному будиночку, звідки вони розлітаються по всьому місті –крихкі, тендітні, зі скляними крилами.Взимку янголів найбільше, і це зрозуміло: свинцевий туман, холод…Через те тут ніколи не буває занадто зимно: ні людям, ні лебедям та качкам на Віслі.І місто, хоч і не схоже на Львів, але не чуже. Бо звідти починалася велика наука наших хлопців ще у 15 столітті, а закінчувалася у Падуї,Римі, Болоньї, Інгольштадті. З деякими мене міцно зв»язала доля: Григорієм із Сянока та Яном Щасним Гербуртом.Тут вони ідентифікували себе вперше як люди з того чи іншого місця, і у такий спосіб укарбовували у світовий культурний простір Дрогобич, Нове Місто, Добромиль, Журавно…Генії місця – одне слово, забуті нині на малій батьківщині, що зазнала таких страждань у ХХ сторіччі і зараз її історія гниє в бур’янах.
Я не їхала до Кракова просто так.Я не була там туристом.Збиралась знайти рукопис Яна Щасного Гербурта в бібліотеці Чарторийських, правда, без особливої надії.Ще восени я присяглась Валерію Шевчуку, що це спробую, а він пообіцяв знайти перекладача з латини.Йшлося не про абищо, а про трактат «Війна козаків з татарами 1608 року».Про цей трактат згадують усі, хто цікавився Гербуртом, але ніхто його не думав скопіювати. Хоч я вже й написала «Магната», але його вашмосць староста вишенський і мостиський, мабуть, мене ніколи вже не покине. Янголом за життя він не був, називали його «вченим розбишакою»,і для свого часу поєднання інтелектуала та магната в одній особі було досить дивне явище.Освіту магнати отримували, але знання вилітали їм з голови.Золота молодь сиділа по кнайпах, а Ян Щасний замикався, як він казав, «у хліві з мерцями», себто в бібліотеці.
Отож, як тільки я опинилася в Мар’яцькому костелі, то відчула, що тут десь і Гербурт.Він вирішив проконтролювати мої пересування по Кракову. І шлях проліг до Ягеллонки, де моя дочка Лада навчається в докторантурі.З тих часів залишився лише університетський костел і духи тисяч спудеїв та професорів. Сюди прибув осиротілий дванадцятирічний хлопець в супроводі свого покровителя і дядька канцлера Яна Замойського і пробув кілька років.Він не бідував, як Юрій Котермак чи інші хлопці з Русі, але виявив здібності до філології і вже згодом продовжив навчання у Баварії, і університеті Інгольштадту.Його «дипломом» стала ода Яну Замойському латиною. Втім, юний Гербурт знав кілька мов. Його польська була надзвичайно багата, а українську він знав з дитинства, бо то була мова його матері Катерини з роду Дрогойовських.
Справжній культурний шок я отримала в костелі на Вавелі, усипальниці королів та найславетніших осіб.Але перед тим я показувала дочці вежі й розповідала, що Ян Щасний сидів у одній з них рік і намагався навіть втекти через комин. Тут він писав дуже багато, і в тому числі «Геркулеса Слов’янського», де є вірш українською мовою. Тут, власне, наш рокошанин усвідомив себе русином і після звільнення став по-справжньому дбати про Добромиль.
Він стояв за моєю спиною і вів від одного гробівця до іншого.Ось могила історика Вінцентія Кадлубека, чию хроніку Гербурт згодом видрукує. Ось гробівець родини Кмітів, родичів Гербурта.Життєпис Петра Кміти Гербурт видав також. Ось «дідойко», король Зигмунт Старий, при якому Річ Посполита розквітла, про якого Ян Щасний з таким теплом згадує у вірші «Пастуше, пастуше». А це Зигмунт Другий, який залишив по собі славу ловеласа і любителя окультних наук, у якого був свій Распутін – брати Мнішки, сусіди Гербуртів. А це ворог Гербурта – Зигмунт ІІІ, що посадив його до вавельської вежі, а потім заборонив продавати Історію Яна Длугоша, яку Гербурт видав у Добромилі.
– А зараз я тобі покажу гріб святого Станіслава, перед яким Гербурт просив пробачення у Зигмунта ІІІ, – сказала я дочці.
Так, Гербурт просив пробачення, але так і не змирився з політикою короля, який ламав через коліно золоті вольності шляхти.Зигмунт мріяв про абсолютну владу.Як на те пішло, то мені теж нема за що любити Зигмунта, бо він ламав вольності і моїх предків – православних шляхтичів, яких так і не вдалося сполонізувати.
Ми постояли перед розкішним срібним гробівцем. Я думала, чи вдасться нам завтра знайти той рукопис.Мабуть, що так.Гербурт і святий Станіслав, і всі ці гарні люди, що заслужили пошани, нам допоможуть.
Коли ми вийшли, Лада сказала:
– Та ти могла б проводити екскурсії по місцях Гербурта у Кракові!
Еге ж, якби знайшла кому…
На сайті бібліотеки Чарторийських було понаписувано стільки умов, що ми аж злякались.
– Ну, хоч до каталога нас пустять, – зітхнула я. – Недарма ж ми ходили на могилу Чарторийських.
Наступного дня ми пішли до бібліотеки.Лада заповнила анкету, ми заплатили за фотографування нещасні 30 злотих, знайшли в каталозі Гербуртіану. І сіли чекати, не дуже вірячи у таку щасливу фортуну, бо надто вже гладенько нам пішло. Через 10 хвилин нам принесли грубий фоліант з рукописами, і ми трохи не вголос почали радіти, знайшовши окрім трактату ще доповідну записку «Як нам перемогти турків», лист до астролога Мартина, який планував Гербуртову втечу, ще пару листів. Я геть очманіла від щастя.Холєра, їздили ж сюди наші історики, ніхто не додумався скопіювати такі цікаві для українців джерела, аж доки не з’явилась дилетантка, якій це начебто і не дуже треба. Роман вже написано, можна про це й забути.Так, але Гербурт має на мене якийсь магічний вплив, і я це зробила. Ми це зробили! Звісно, ще потрібен буде дозвіл на використання тексту, але то ся зробить. Я везу на Україну справжній скарб, і руки в мене тремтять від хвилювання.Виявляється, у бібліотеці просять приносити роботи, написані на основі їх фондів, тому я подарувала свого «Магната».Ніколи я не відчувала такої гордості, як тоді, коли вручала працівниці книжку про Яна Щасного Гербурта, написану в Україні, українською мовою.

…Коли я вночі поверталась з Кракова, то прокинулась від якогось поштовху. Визирнула у вікно і побачила вивіску готелю «Ланцут». Диявол із Ланцута – Стадницький, ну, звісно.Всім він впікся за життя, а от Гербурт його любив, навіть написав епітафію на смерть свого друга, де той постає ледь не янголом.От любив цей чоловік пливти проти течії.Але то вже інша історія.