Kанал RSS

Книга руїни: Добромильська друкарня початку 17 століття.Боневичі

3

Серпень 16, 2015 від Галина Пагутяк

 

Нас не дивує і не жахає.Нас потрохи привчають до думки, що всі ці зруйновані палаци, костели, замки приречені, додаючи до цього класовий присмак в дусі совка. Мовляв, то були католики, експлуататори.Східна Україна, що вже майже сто років перебуває під ратицею червоного диявола, забула власну історію саме тому, що висадили в повітря церкви, знесли панські маєтки і стерли з лиця землі козацькі цвинтарі.Саме тому.На Поліський район Київщина), де я колись працювала, у 80-х роках була одна церква – у хаті.А колись ці землі належали до Речі Посполитої, яку теж традиційно лають.
Туристи їдуть до Львова, Кам’янця-Подільського, які поступово перетворюються з культурних центрів на розважальні. Тим часом, у кожному селі й містечку конають храми й палаци, потопаютьу смітті.Зате громада будує церкви під позолоченою бляхою, по дві-три на село, і «випадково» згоряють старовинні дерев’яні церкви.
Страшно жити в такому тупому, захланному суспільстві, де живуть одним днем.Тому й природа карає українських жінок і чоловіків безпліддям, бо нащадкам вони нічого не залишать крім затруєної землі й недорозвиненої свідомості.Втім, скоро цю землю у них відберуть і розорають вимираючі села, щоб забезпечити харчами Європу.
Після цієї преамбули перейду до конкретної справи. На площі Ринок в Добромилі почепили таблицю, що у 1611 році в Добромилі Ян Щасний Гербурт мав друкарню.Це – брехня. Друкарня була в Боневичах,що за 4 км від Добромиля, і там Ян Щасний видрукував вперше у Речі Посполитій світські книги – хроніки Яна Длугоша, Кадлубки, Оріховського, першу дитячу книгу «Наука Добромильська», що є одночасно першим двомовним словником афоризмів, кілька полемічних трактатів. За що й поплатився, не доживши навіть до 50-річчя.Останньою краплею для магната-бунтаря, старости мостиського і вишенського став донос місцевої шляхти польському королю.Мовляв, пан староста видає незрозумілі книги, ледь не чорною магією займається.Книги були заборонені, Гербурт не міг їх продати і дійшов до банкрутства.Разом з кінцем друкарні настав кінець самому Добромилю, який вже ніколи не піднявся до рівня колишньої величі.
Два роки тому, напівзруйновану, в бур’янах, я бачила друкарню в Боневичах.Два дні тому поїхала туди знову.Хтось майже знищив навіть ці руїни і все це обросло глухою стіною бузини.Там же й цегли тої майже не було, звичайний річковий камінь, якого повно довкола.Не побоялися навіть магії, бо три останні руйнівники друкарні загинули страшною смертю. А хто, крім місцевих, міг це зробити? Тільки вони. Я вже висловлювала пропозицію влаштувати толоку і поставити пам’ятний камінь з написом поруч.Більше нічого не потрібно. Тепер вся надія на тих, хто розчищав Замок Гербурта.Не на місцеву владу, яка така сама як і всюди.Не на місцевих жителів, які побудували дві нові церкви і дуже стратилися. І поляки не допоможуть, бо багатьом з них дуже не подобається регіональна політика Яна Щасного Гербурта, який захищав права автохтонного населення, в якого мати була українкою, а дружина зі славного роду Острозьких.Того самого бунтівного Гербурта, який казав: « Чи може бути, щоб в Русі та не було Русі?»
Мова, історична пам’ять, довкілля – без цього не може існувати жоден народ.На наших очах ми втрачаємо все це.І найгірші тут не вороги, а «добрії люди», як влучно зауважив Тарас Шевченко.
Добре собі сидіти в міській квартирі, ходити на всілякі модні тусівки, молитись на Париж чи Відень, розмірковувати про постмодернізм і хизуватись в українських строях на тлі Карпат.Але вся ця витонченість – для тих, хто більше любить себе в Україні, а не Україну в собі. Чекати, поки втомлені скалічені вояки повернуться з фронту і зроблять усе, що мали б зробити ми, однак марнуємо своє життя і свій час – це так недостойно і так низько.
Час втікає.Tempus fugit.


3 comments »

  1. Сергій коментує:

    Пані Галино ви знову влучно підмітили і запалили,про те що болить багатьох,це наша мова!Капля точить камінь!Пишіть! Здоров’я Вам!

  2. валентина коментує:

    Вельмишановна пані Галино – Ви Ангел Небесний, який все бачить, все розуміє, але безсилий щось змінити на цій “нашій несвоїй землі”!!! Моя душа теж волає від тих самих бід, що і Ваша… Що робити? Як жити в світі, котрий розсипається під нашими ногами, а більшості – аби шлунок повний! Ви мудра жінка, думайте, скликайте, – за Вами підуть ті, кому болить те, що ще можна врятувати! Коли на виставках я показую свої розписи – мене звинувачують, що я кличу людей НАЗАД, в минуле! Але ж ми стоїмо на твердині, котрій кілька тисяч літ! Асфальт розсиплеться, розплавиться, а ЗЕМЛЯ – вічна! І оті наскельні малюнки в печерах на скелях – то листи до нас, до прийдешних, неначе первісна людина передбачила якими стануть її “правнуки погані”. Скільки говориться про те, що Україна ЄДИНА! Але чому ж ми втонули в брехні і байдужості до створеного нашими предками? Чому в козацькому місті Черкасах – бвтьківщині Тараса Шевченка – більшість розмовляє чужинською мовою? Мені вже 71 рік і я все своє свідоме життя відчуваюся “білою вороною” – не те пишу (член спілки з 77 року), не те малюю – Заслужений майстер народної творчості. Так, – мій світ – СЕЛО і його великомучениці ЖІНКИ, мій творчий ідеал – настінний розпис неписьменної малярки: одвічне ДЕРЕВО ЖИТТЯ. І я з цієї дороги ніколи не зійду, але і за мною – не бачу нікого… ЩО МАЄМО РОБИТИ?!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *