Квіти, шампанське, бомонд на тлі розпачливих новин  зі Сходу. Це не дивує. Завжди знайдеться той, хто робитиме гроші й піар на чужому нещасті. Мене не дивує безсоромність політичної та культурної «еліти». Вона завжди їла з рук олігархів, навіть тих, хто вкинув Донбас у криваве пекло. І мене тішить, що наші люди відреагували адекватно на помпезну презентацію книги про Майдан. Обурено, гидливо. Шик і блиск літературного бомонду потрохи стирається перед очима наївних читачів і фанатів. Завдяки війні ми  навчилися не приймати солодко-рожеві навіювання обіцянок і патріотизму. Їх треба ігнорувати і бойкотувати.

Тепер почнеться тур по всій Україні.На презентацію творіння про Майдан злазимуться вчорашні регіонали і всілякі чиновники. Кожна область відзвітує. Згори прийде команда забезпечити квітами і шампанським коштом місцевого бюджету.

Кому тепер належатиме бренд Небесної сотні? А згодом бренд  Донецького аеропорту? Іловайськогокотла? Дебальцево?  Тим, хто досі не запровадив військовий стан у культурному просторі України? Саме так, військовий стан.Без жодних гламурних тусовок,плачів про свободу слова, з нещадним виявленням агентів Кремля.

Ось уже повсюди рекламується поїздка літераторів на фронт. Ще невідомо, де буде той фронт у березні. Комусь доведеться охороняти той десант. Буде  багато галасу, піару.Мені цей передчасний піар видається таким самим явищем, як і вчорашня презентація.Селфі на тлі крові, автограф сесії.Укрсучліт не може по-іншому. Але врешті його безпорадність перед драмою України ставатиме дедалі помітнішою і ринок завдасть йому вирішального удару.

Упродовж року виходили книги про Майдан.Без особливого галасу. Я розумію, коли Борис Гуменюк продає свої книги,щоб назбирати грошей для батальйону «ОУН-УПА».Це – добре. Він має на це право. Але як можуть підтримати дух бійців письменники, які звикли тусуватися за гроші Фірташа, Ахметова і Пінчука й перекроювати карту України на свій розсуд? Навіть, якщо їх не стануть слухати, вони  все одно скажуть, що успіх був шалений.Докажіть! Це так само важко доказати, як і те, що в Україні є регулярні російські війська.

Люди потрохи прозрівають. Життя їх примушує дедалі менше вірити гламуру і продажним писакам, більше вірити власному серцю. І крові, а не кетчупу.