Через кілька місяців після початку війни  починаєш нарешті виокремлювати для себе важливі речі, які,напевно,є універсальними для всіх людей, що переживають війну. Власне, йдеться про почуття, певний стан душі. Це сум’яття, страх спонукають мозок працювати і шукати якесь оптимальне рішення, хоча ти розумієш, що не можеш зупинити танк, який насувається на тебе, бо то величезний танк, що втискає в землю все живе. Добре було б зараз перечитати Ремарка чи Бьолля, для яких війна була особистою драмою. Частиною їхнього життя. І звичайно Кутзее, цього Вільяма Блейка 20 століття, який дійсно називає речі їхніми іменами. У них можна знайти те все, що ми зараз переживаємо вдень і вночі, наяву і уві сні.

БЕЗПЕЧНІСТЬ. Безпечність у сенсі втрати інстинкту самозбереження.Вона виявляється у тому,що навіть у зоні бойових дій люди намагаються жити так, як жили раніше. Вони вважають, ніби вони не заслуговують бути вбитими, оскільки не є учасниками збройного конфлікту.Гуляють з дітьми, їздять на дачу, не реагують адекватно на те, що терористи встановлюють артилерію в житлових кварталах,  не поспішають покинути зону бойових дій тоді, коли це ще можливо. А відтак самі стають жертвами і перешкоджають швидкому звільненню своїх міст і сіл. Вони вперто тримаються за своє майно, обороняють своє майно, замість того, щоб самоорганізовуватись і допомагати одне одному, бо лише це дає шанс вийти з цього пекла з невеликими втратами.

У тилу роблять ремонти, святкують весілля, їздять на відпочинок, намагаючись витіснити війну із свідомості, переконуючи, що це не ЇХНЯ війна. Протестують проти мобілізації, вважаючи,  що їхні чоловіки і сини чимось кращі за тих, які зараз воюють і гинуть щодня.Свідомість опускається до рівня планктону. Війна підсилює як найгірші, так і найкращі людські якості.

ПАНІЧНІ НАСТРОЇ. Їх не можна уникнути, з ними потрібно боротись кожного дня, бо це складова війни.Особливо підігріває їх Інтернет, де значно більше новин.Ми маємо справу не лише  реальною, а й віртуальною війною.За ці тілька місяців я зафіксувала кілька закономірностей. Кожного дня є обов’язково присутні такі месиджі, що мають своїм завданням викликати в людини страх і тримати її в депресивному стані якомога довше.1) істеричні повідомлення буцімто від офіцерів, які потребують підтримки вже 8-10 днів, але ніхто їх не порятує.Або що в солдатів немає води і їжі.Ніхто не може перевірити, чи це не фейк.Однак, це війна, і на війні може бути все. І засади, і зради, і відчайдушний героїзм.І невчасне надання допомоги. Ми не військові експерти, а мирні громадяни, тому дуже важко переживаємо подібні повідомлення.Знати всю правду нам необов’язково.Ще не час на неї. Найбільше збитків завдають люблячі родичі, які теж сіють паніку, і своїми дзвінками в зону бойових дій, викликають втрати серед бійців.2) повідомлення, що інші країни не бажають нам допомогти. А потім з’ясовується, що це не так. Чи тримали ми руку на пульсі, коли йшла війна в Югославії, в Сирії, Іраку? Не спали ночами? Отож-бо. Ми повинні знати,  що світ неминуче буде втягнутий в орбіту нашого конфлікту,бо Україна – надто велика країна в центрі Європи, якій судилось зіграти чільну роль в перетворенні світу. Саме зараз. 3) повідомлення, що російська армія задушить нас кількістю вояків і техніки.Надто багато техніки.Коли бракує свіжої, повторюють позавчорашні новини. Головне, щоб їх було багато цих новин.Наївні фейсбуківці охоче перепощують ці повідомлення. 3) і найбільша закономірність. Увечері обов»язково вилазить новина, що сьогодні на світанку Росія почне повномасштабне вторгнення. ВСЕ, КАПЕЦЬ! І так щовечора, друзі, кожного вечора. Раніше я прокидалася серед ночі й вмикала ноутбук: тихо. Тепер мене охоплює злість. Скоро я почну сміятися.

Все це не що інше, як маніпуляція свідомістю.Не можна заховатися від неї під ковдру, досить замислитись, що погані новини, чий зміст регулярно повторюється, комусь вигідні.Усе, що вбиває у нас віру в перемогу, вигідне нашому ворогу.

НЕНАВИСТЬ.Війна вивільнює почуття гніву, і це почуття священне, коли на твою країну нападають. Не треба боятися ненависті і гніву. Це почуття воїна, і кожен з нас мусить стати воїном. Усі намагання стати над війною,  що відбувається в твоєму домі, заклики підтримувати колишні добрі стосунки з людьми, в яких мозок перетворився на кисіль, а ще більше вияви шляхетності стосовно тих, хто сприймає її за слабкість, – АМОРАЛЬНІ. Просто аморальні. Щоб вижити і жити, ми повинні грати за правилами війни, як це було тисячі років тому. У нас є те, чого немає у наших ворогів: на нашому боці правда. І в цьому наша сила.