Галина Пагутяк

        Письменники, які народились і виросли в селі, як правило, добре відчувають мову, і перехід до літературної дається їм легко, майже непомітно. Кожній дитині потрібне якісне і природне мовне середовише.Письменник, який в побуті спілкується російською, а пише українською, дуже багато втрачає. Не завжди він у тому винен – йому не пощастило пройти материнської мовної школи.( Я знаю, що ви мені скажете, які наведете аргументи, діти, що провели дитинство перед телевізором, і діти, які у візочку чують, як мама годинами теревенить по мобілці з подругами. Я не про винятки, а про тенденції.) Наші бабусі, старші сусіди, які приходили Читати більше »

Я хотіла про це написати у свій день народження,але щось мене тоді стримало.Зараз знайшлися б люди, що назвали це скигленням.Хоча це неправда: у мене все гаразд, наскільки може бути гаразд у письменниці, яка живе в Україні.Я видаю книги, публікую статті, ходжу на виступи.У мене чудова дочка і четверо котів.Я не кланяюся з простягнутою рукою і нічого в нікого не прошу.Я ніколи не мала жодних стосунків з партіями чи владою, я в нікого не на гачку.Я – незалежна.В мене працює голова і не зникла уява.У мене навіть здоров’я непогане. Однак, колись я помру,  бо я смертна, тому кожен офіціоз – якісь Читати більше »

    Ми живемо у час, коли історія так близько, що  стискає нам серце холодними твердими пальцями, і музеї залишились десь далеко позаду і їхня експозиція виглядає наче з іншої планети.Чи справді це кінець історії, що вирішила далі вже не йти,а залишитись і померти разом з людством? Чи щось подібне переживали за тієї, останньої війни, правда якої все ще просіюється дозовано, через сито,бо незручна і страшна? То вже судити не нам. Експонати не вміють розмовляти, навіть у інтерактивному музеї.Вони лише імітують розмову. Навесні я була в Рівненському краєзнавчому музеї і побачила виставку, присвячену пам’яті загиблих у війні, що триває,НАШІЙ війні.Хто Читати більше »

  Оті несміливі потуги провести якісь реформи в галузях культури та освіти нагадують спроби підлатати стареньку машину, щоб  та ще протягнула ще сотню метрів, а тоді розвалилась.Усе, що нам потрібно, це патріотично налаштовані професіонали, а не дилетанти, яких прямо чи  ситуативно використовує сусідня держава, бо ж не всі вони агенти ФСБ, є серед них і корисні ідіоти.І від перестановки міністрів, які може потрафлять керувати клубом чи методичним кабінетом, але аж ніяк не міністерством, нічого не зміниться.Воно б якось торохкотіло помаленьку оте старе дрантя: крало б, відсиджувалось у  президіях, звітувало б про щось, але на дорозі нашої  незалежності трапилась війна та Читати більше »

    Та як живеться? Нормально.Звикли вже.Зате повно кнайп по всіх галицьких містечках, ростуть як гриби після дощу.На весь Дрогобич одна маленька книгарня, бо ті, що є, просто тримають місце для наступних кнайп.Львівський Форум  видавців теж згадують, як місце, де можна посидіти, випити каву і до кави, власне, за це його й захищають. А що робити людям, які мешкають у Старому Самборі, чи Добромилі, звідки до Львова дорого і далеко? Вони просто перестають читати.Старші ще підуть до бібліотеки, а молоді соромно йти в таке непрестижне місце.А оскільки нема  постійного припливу книг, то й письменників нема куди запросити. На зустріч з Читати більше »

    Я бачила майже всі львівські Форуми видавців, була учасником багатьох, і кожного разу чекала з нетерпінням, а раптом буде той справжній Форум, з чітко продуманою стратегією, ідеологією, філософією, бо неможливо, щоб така важлива подія в культурі не мала своєї філософії, не контролювалась суспільством.Велика кількість мислячих і талановитих людей мусить врешті діяти спільно, і це не завадить бізнесу. Невже, думала я, серед видавців і письменників може не бути патріотів українського книговидання, та ще у Львові.Отож, я чекала, що Форум видавців стане могутнім важелем проти деукраїнізації  культурного простору, а не мавпуванням європейських книжкових ярмарків, що врешті, в час війни припиниться Читати більше »

    Значення того, що відбулось в суботу 10 вересня в Дрогобичі, ще довго потрібно осмислювати, бо все настільки просто, настільки ж і глибоко.Поруч зі знищеною гордістю Галичини – солеварнею, яка працювала упродовж 800 років, у перлині архітектури світового значення ,церкві Воздвиження Чесного Хреста  зібрались Модрицькі, нащадки передміщан Завіжного, Задвірного, Зварицького та Лішнянського.Для них ця церква була родинною кілька століть, як і церква Святого  Юра і церква Святої Параскеви.Вони прийшли помолитись за померлих дітей роду Модрицьких і пізнати одне одного, бо кислотні часи радянської окупації розчинили родинні зв’язки.Хтось може,звісно, вважати себе громадянином Всесвіту, зректись мови і звичаїв свого народу, а Читати більше »

    Якщо часом буваю в Дрогобичі, то завжди дивлюся, чи йде дим з комина сільзаводу.Чи варять ще сіль? Варили ж 800  років, і без дрогобицької солі не було би ні костелу св.Варфоломія, ні церкви Юра, ні церкви Воздвиження, ні самого міста.Ще кілька років тому я забрела на дрогобицьку  саліну і тішилася, споглядаючи процес виварювання ропи, а салінарій ( солевар, зварич) пояснював мені, як усе працює.Моє дитинство було присмачене дрогобицькою сіллю в коробках з грубого картону. Тоді я побувала і в Долині, звідки сіль вважалася найкращою, де вже її не добували, в Добромилі, де не добували давно, і в Старій Читати більше »

  Село, яке колись було містом, звідки почався Ренесанс у Східній Європі, ось що таке Дунаїв. Уже втретє тут відбуваються міжнародні Дунаївські зустрічі, не якась там закрита конференція снобів, а вільні читання вільних людей, просто посеред села, які може послухати кожен. Цього разу тема читань: філософська антропологія. Слухачі знали лише назву виступу, сам текст прочитувався вперше.Жодного цензурування.А ще музика, дві виставки і дві середньовічні страви.І над усім  цим літав дрон: над костелом, церквою, школою, садом, дітьми, які щиро тішились з усієї атракції.Ніхто не проганяв ні собак, ні курей, ні гусей.Усе живе горнулось до теплого осердя Дунаїва. Коли все це починалось, Читати більше »