Галина Пагутяк

Українська література – найсильніша у світі, бо здатна до оновлення.І доки матиме цю здатність, доти залишатиметься такою. Світ  про це ще не знає, бо завіса між нашою словесністю і літературами світу не розірвана, а поточена міллю. Замість того, щоб популяризувати перевірених часом авторів, класику, щоб стало зрозуміло, що окрім розпіарених пігмеїв укрсучліту у нас були титани і велетні, держава соромливо приховує україноцентричність та самобутність письменників, які послуговувались діалектом. Тобто вона повинна була це зробити відразу, на зорі Незалежності, застосувавши історичний метод. Бо тільки явивши світові всю тисячолітню велич української літератури, яка творилась в жахливих умовах колонізації із забороною мови,можна розпочати Читати більше »

  Славний Добромиль, остання любов Яна Щасного Гербурта,вченого магната і прихильника того, щоб в Україні була Україна, знову зазнав втрати. Унікальний арсенал кінця 16- початку 17 ст. не витримав натиску снігу. Провалився дах. Ще влітку ми ходили довкола нього, попри грядочки з городиною, жахаючись ганебній недоглянутості. Виявилося, що коли йдеться про ремонт і реставрацію, то арсенал ні на чиєму балансі, а коли треба там зробити склад, то є. Але ми всі чудово розуміємо, що для місцевої влади важлива хіба земля під арсеналом, де можна вибудувати черговий генделик. Для тимчасових мешканців Добромиля, то проста халабуда. Як і всі ці старенькі будиночки Читати більше »

  «Запряжемо коней та й поїдемо по буськів до Самбора».Ось і настав час для цих сакральних слів,від яких дитяче серце починає солодко тремтіти. А коли? Завтра. Треба буськів привезти на фірі(на авто) до села. І ти уявляєш собі фіру і на  ній гурт буськів, щоб вистачило на всі гнізда. Я  думаю,що колись буськи не прилетіли і діти так засмутились, що їм сказали:»А видите? Треба було поїхати до Самбора і забрати своїх буськів!» Таке було ще за часів Франкового дитинства. Місто Самбір вважалось  станцією для буськів. Там вони чекали,поки їх заберуть. Хтось таки запрягав коней і забирав. Самбір не завжди був Читати більше »

Три лірники і два Івани (навіяне Дмитром Донцовим) Сліпий,кривий і горбатий лірники –  у містерії «Великий Льох» символи тих,кого ми тепер називаємо інтелектуалами. Сліпий не бачить реальний стан речей, кривий спотворює реальність,а горбатий,хоч і все розуміє, але схиляється перед сильними світа цього. Те саме можна сказати і про оцінювачів творчості Шевченка.І про еліту взагалі. Для мене особисто найгидкіше видовище бачити, як лев на публіці перед владоможцем чи просто багатієм стає у позу –чего ізволіте? Гібрид марнославства і корисливості. Пантелеймон Куліш, що з віком постатечнішав, закликав «не бряжчати шаблюками»,  бо «політика- не наше діло». Михайло Драгоманов:»Кобзар» – річ, остаточно пережита освіченими Читати більше »

    Цього разу я не писатиму про кон’юнктуру,вторинність, епігонство,примітивність тієї частини літератури,яка вже потрохи проникає навіть у навчальні програми українських шкіл. Я знаю іншу літературу,яка проникає в серця.  Дякувати Богу, у нас ще є  талановиті автори. А до всього іншого  вже не критики потрібні, а санітари. Зараз письменники вітають одне одного з професійним святом,а я  й досі не знаю, чи стала письменницею чи ні, бо іноді вважаю себе такою нездарою, що впадаю у чорну депресію.Бо ж не книжка робить нас письменниками, хіба ні? Я знала багато літераторів. Когось уже немає на світі, хтось із учня-підмітайла вибився зразу у метри Читати більше »

  Людина має право бути пацифістом і не брати зброї до рук. Коли настає  війна,вона може стати санітаром, допомагати сиротам і вдовам, молитись,урешті. Вона може закликати  навіть припинити братовбивчу війну, якщо йдеться про громадянський конфлікт. То її особиста справа. Але закликати воїнів покинути окопи, які зупиняють зовнішнього агресора і йти додому – це вже злочин,  за який суворо карають. Вчора пані, яка “не може бачити”, як вмирають на фронті молоді і вродливі, закликала їх скласти зброю, тобто дезертирувати. Не вона перша і не вона остання. Їхні аргументи: а)то не наша війна,а розбірки між олігархами:б) краще мир на будь-яких умовах, ніж Читати більше »

Після 18 лютого 2014  року  українці вже не зможуть ніколи жити так, як раніше. Як і американці після 11вересня.Оті всі страхи, що ми знову станемо такими, як до того- наївними,довірливими, безпідставні.Шалений наступ контреволюції,самобичування,колотнечі між колишніми союзниками  – свідчать про те, що ми змінюємось. І що вже навіть не попіл Клааса стукає нам у серце, а все тіло суспільства, тобто свідомої його частини, відкрита рана. У когось вона кровоточить, у когось гниє,інфікована розчаруванням, але вона не загоїться ще дуже-дуже довго. Цілий світ бачив розстріл у прямому ефірі на Майдані, але не варто сподіватися на співчуття. Консумований, комфортний світ європейців  не відчув Читати більше »

У  школі нас посилали  збирати каміння на колгоспному полі за рікою. Мене ще  тоді здивувало,звідки там шматочки тиньку і цегли, але я навчена була нікого не питати. Дорослі сердились, коли діти питали щось про минуле.  Їхнє минуле було сповнене болю і страху. Вже геть потім я побачила старі мапи,на яких зображено було квадратики будинків, може, з двадцять. То був присілок Хатки. Так я вперше познайомилась із цим словом  ПРИСІЛОК. Якщо село уявити собі як планету,то  супутниками  будуть присілки. Самостійності вони не мали – в метричних книгах не позначені присілки, лише номери будинків. Тому я не знаю,де хто мешкав. Треба подивитись Читати більше »

  Глухе невдоволення і розгубленість від того, що відбувається з літературним процесом в Україні, висловлюються дуже обережно тими, хто є його учасниками. Корпоративна етика чи страх? Якось останнім часом все загострилося, точніше, розвиднилося , і в сірому світанку зима все ще дивиться нам у спину, а очі сліпить криваве сонце війни. Видавці не хочуть брати книги про війну,бо вже «забагато». Як не хотіли колись брати книги про село,з якого ми виросли і виросла наша література – унікальне явище,яким би треба пишатися,бо ми такі одні. Натомість виростає література з війни, бо відкинувши село, українці втратили відчуття національної самобутності, що й призвело Читати більше »