Галина Пагутяк

Вбити блазня  у собі – не злочин. Понад два десятиліття його  плекають як україномовні  ,так російськомовні приколісти, а тепер разом породили  спільного для всіх “героя нашого часу” -цинічного неосвіченого хама. Не вуличного жартуна, який за кілька мідяків смішить юбу селян та ремісників у перерві між виступами силачів,бородатих жінок та ковтачів вогню. А блазня, за чиєю спиною   міжнародна мафія, яка під ваш регіт обдере вас як липку й  залиє кров’ю. Шанувальники Бахтіна з його із пальця виссаною теорією «народної сміхової культури»  і шанувальники КВН  і 95 кварталу – одного поля ягоди. Великий Рабле зашифрував  у своєму романі пошуки істини і свободи,а Читати більше »

За рікою огні горять…   Я бачила відео, де нічні Жовква і Меджибіж оточені кільцем вогню.То було кілька днів тому. Відчула жах,той самий, які відчували мої предки,коли  їх села палили татари, вихоплюючи з вогню ясир.Малих дітей і старих вони вбивали.»За рікою огні горять,там татари полон ділять…» Якби скласти карту спалених земель,то по ній можна визначити рівень не лише екологічної,а й політичної свідомості українців. Тобто її відсутності чи присутності. Саме вони визначають електоральні симпатії. Ті,хто безсилий перед паліями, є співучасниками злочину: місцева влада,правоохоронці, священики,вчителі, громада. Всі. Колишні жертви стали ординцями, кочовим народом, що палив траву у степах. Генетичним непотребом, який відверто Читати більше »

Коли у 1939 році в Галичину прийшли совіти, то заохочували місцевих разом з ними грабувати панські маєтки,зробивши їх  співучасниками.Потім перейшли до розкуркулення, де також сільський люд міг поживитись  у своїх сусідів. Далі здати повстанців за 500 рублів, навіть зі своєї родини,було легше. У моєї бабці вбили старшого сина. Через тиждень хтось вибрав усю цибулю на городі,а що таке цибуля у повоєнні роки для багатодітної селянської родини,хай вам розкажуть старші люди. У селі, де ніхто  не крав, не посягав на чуже навіть оком.  Для моєї бабці  світ перевернувся. Вона зрозуміла, що  це було дно. Але до кінця життя залишалась шляхетною жінкою Читати більше »

  Мене важко чимось здивувати, але такого відвертого прислужництва я не сподівалась. Щойно посполиті обурювалися, що інтелектуальна і творча еліта не вказує їм шлях до спасіння, як почалося. »Львівська еліта підтримує на виборах чинного президента.» Всього кілька людей поставило свої підписи, а тінь впала на сотні мислячих і талановитих  галичан. «Спілка письменників підтримує  чинного президента.» Аякже, хтось нас питав, чи ми згодні підтримати. Мене пару разів запрошували на  зустрічі з місцевою владою,як Шевченківського лауреата,як правило,такі бесіди закінчуються підписанством. Та навіть якщо й ні, то мені ці високі чиновник осоружні і я ще не впала в старечий маразм, аби повірити, що Читати більше »

«Мій Боже милий, як то мало святих людей на світі стало.»  ( Тарас Шевченко) Якогось дня ти починаєш задихатися від того, що тебе зрадили  ті,хто добре тебе знав колись,з ким розмовляла про все на світі. Озираєшся: хто там ще з тобою?  Боже, як мало. Менше ніж пальців на одній руці. Ні, то не кумири, не авторитети , а просто люди, які раптом змінились. Та й кумири не встромляють ножа у спину. Їх можна створювати знову і знову, але вони не зійдуть з  постаменту задля тебе. Не любитимуть тебе  в горі й бідності. Це так,ніби ти подарувала комусь золотий дукат, а Читати більше »

  Умови,в яких розвивалася і розвивається українська культура, жахливі й принизливі, але вона стоятиме до останнього воїна. Тих  воїнів стає дедалі менше, а мало би бути навпаки. Бо суспільство поринуло  в апатію внаслідок корупції та стокгольмського синдрому, і вивести з неї може лише природний розвій національної культури. Це – моя думка. Хтось занурений у депресію, хтось веде життя мухи-одноденки, хтось намагається усвідомити стан справ… Ціле покоління виросло, чуючи від батьків: треба валити звідси, бо діла не буде. Ці батьки звикли жити як мурашки, а не як бджоли,які діляться медом з іншими. Юні митці мріють про світове визнання,якийсь міфічний глобальний ринок, Читати більше »

І з щитом, і на щиті Пам’ятаєте,як на початку 1990-х по селах в Галичині  почали масово з’являтися символічні могили січових стрільців? Деякі з них вже занедбані. Там, як правило. не було прізвищ,просто насипана глина,обкладена дерном і зверху березовий хрест. І  табличка -»Борцям за волю України». Садили ще калину поряд і ставили прапор. Когось це навіть дратує,хтось не бачить у тому сенсу, сприймає як звичайний сільський кіч. І ось недавно я дізналась ЧОМУ. З книги Святослава Липовецького»Бандерівці.200 історій з ХХ століття» (в-во»Піраміда»). Окупанти воюють не лише з живими,а й з мертвими,особливо, коли йдеться про військові поховання. Після приходу до влади уряду Читати більше »

  Не вперше чую від наших «експертів», що українське суспільство  «патріархальне». Це ж так не знати історію і культуру свого  народу. Чому ж тоді в нас ніколи не було своїх диктаторів типу Піночета, Івана Грозного, Гітлера? Приховане бажання мати над собою сильну руку, переживати солодкі мазохістичні почуття – це туга за тим токсичним  тоталітарним минулим, яке спустошило душі мільйонів наших співгромадян. Тарас Шевченко чекав на Вашингтона з «новим і праведним законом»,  а не на Сталіна, що наведе порядок зі злодіями та корупціонерами. Новим і справедливим законом. Найбільша потреба нашого народу – це справедливість. Без неї неможлива свобода кожного зокрема. І Читати більше »

  Десь раз на рік я перечитую оповідання німецького письменника Бодо Узе »Свята Кунігунда в снігах». Воно про те, як не стрибати в потяг, якщо не знаєш куди він їде, щоб потім не було соромно. Дія відбувається на самому початку приходу нацистів до влади. Для багатьох  молодих людей, які  не могли зробити кар’єру, з’являється  швидкісний соціальний ліфт. Літній художник, що живе усамітнено, має молодих друзів, які діляться з ним своїми проблемами,  приходять  у його майстерню. Все,  що відбувається,він сприймає через пелену снігу,якого випало неймовірно багато. Молодий приятель пропонує написати  картину для виставки,бо ж нова влада підтримує мистецтво. Сам він вже Читати більше »