Kанал RSS

Чорний сон Чернігова

3

Липень 5, 2019 від Галина Пагутяк

Феномен Чернігова полягає у тому, що я не знаю красивішого українського міста і  водночас настільки зросійщеного. Там мешкає невеличка українська діаспора, яка при ворожому ставленні влади до державної мови намагається бодай якось покращити  мовну ситуацію. Нічого не змінилось у Чернігові за 15 років, відколи я там побувала. Водії, чиновники, продавці, касири,державні службовці, офіціанти, бібліотекарі, вчителі не збираються виконувати навіть той безхребетний Закон про мову, який прийняли недавно. Тут немає, правда, агресивного сепаратизму як на Півдні, є звичайна сонна впертість і небажання знати мову свого роду. Якщо Одеса – колишній всесоюзний курорт, а Запоріжжя – феод червоних директорів, то Чернігів близько до  Росії та тотально зросійщеної Біпорусі. Я не була в Сумах, але там, либонь, те саме. І щодалі, тим гірше. На тлі несамовитої краси тисячолітніх храмів відбувається дійство Беккета: очікування міфічного Годо. Може,прийде, а може,ні.У Києві дедалі частіше чути милі серцю звуки рідної і державної мови, тут – її абсолютний нуль. Путіна тут не кличуть, просто »какая разница» і «пожрать- поржать». І це набагато гірше, бо буйних сепаратистів можна притягнути до відповідальності, в майбутньому,принаймні, але що робити з людьми, які щиро вірять,що у Ніжині можна балакати по-своєму, а у обласному центрі – не комільфо, бо скажуть «село-болото»? Мер Чернігова – російськомовний також, і вся його рать так само. Пощастило Тичині й Довженку не чути цього всього. Дивуватися кадровій політиці у прикордонних областях та вотчинах червоних директорів можна безмежно, але це елементарна державна зрада, метою якої зробити з України другу Білорусь, великий колгосп, що буде не лише годувати Росію, а й постачати її рабами та гарматним м’ясом. Зараз місцеві очільники  позирають на флюгер, чекають зміни влади, щоб припинити ці всі безкоштовні курси української мови та інші непотрібні забави націоналістів,й занурити Чернігів та інші міста у солодкий колоніальний  сон. Загрозлива тиша панує в Чернігові, який люблять російською мовою, не припускаючи, що так можна опинитися в Чернігівській губернії Малоросії, і їхати до Києва та Львова через митниці та блокпости. Бо, дякувати Богу, Київ та  Львів не можна завоювати отак просто подарунками від «старшого брата». Тоді від Харкова, Чернігова, Сум, Одеси,  Запоріжжя, ба, навіть  від Ужгорода, зостануться смердючі гнійники, бо всі притомні люди повернуться в українську Україну. Найгірше те, що мовне насилля здійснюють над маленькими українцями батьки, вулиця і школа, і вони не можуть опиратися. Мімікрія тільки в тваринному світі сприяє виживанню виду, а гомо сапієнс виживає завдяки розуму і серцю.


3 comments »

  1. Галина Пагутяк Галина Пагутяк коментує:

    Це вони самі себе так називають – діаспора

  2. Сергiй коментує:

    Пробачте, але: “Діа́спора (грец. διασπορά — «розсіяння») — етнічна, в першу чергу релігійна (конфесійна) та мовно-культурна спільнота або сукупність індивидів, які існують та зберігаються за межами свого материнського регіону, і котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність”. Може бути, україномовне співтовариство.

  3. Тарас Яхнік коментує:

    Це справді страшно й гидко. Нещодавно Остапа Дроздова спитали: яка вона — щаслива Україна для нього? Він сказав, що не доживе до неї, але постарається бути щасливим сам по собі. Авжеж, саможостатній успішній людині легше бути щасливою навіть в убогій країні.
    Дуже шкода притомних, але не таких реалізованих, як хотілося б, українців, які просто задихаються в цій «вигрібній ямі», з якої щасливих горизонтів не видно…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *