Що виросте з дітей, яких бібліотеки і школа нині накачують мотлохом про принцес, рожевих поні та чаклунів, як імпортним, так українським? Життя розвіє чари, а не-виховання почуттів, емпатії перейдуть у жорстокість і цинізм. Не буває прекрасної юності, це, можливо, найгірший період в житті людини, якщо та здатна щось відчувати і має моральний інстинкт. Вона не має незалежності, вона беззахисна і довірлива і йде як безпритульне цуценя до кожного, хто її покличе і вислухає. А потім або врятується, або зламається. Повість Ольги Лілік «Чорний дощ» ( первісна назва «Кімната сповіді») варта того, щоб її вивчали на уроках літератури у випускних класах, препаруючи вчинки головного персонажа, і я певна – залишила б помітніший слід у свідомості юних українців аніж «Над прірвою у житі».

Нетерпіння серця

Манера написання повісті «Чорний дощ» нагадує стриманістю японську прозу. Оповідь ведеться від першої особи – шістнадцятилітнього хлопця і починається словами: «Моєю першою жінкою була Марта». Коротко і ясно, а для когось страшно. Особливо, для старшого покоління. День за днем хлопець описує своє життя в провінційному містечку, з якого хочеться вирватись, людей, від яких хочеться втекти, людей, яких не хочеться залишати, поразки, розчарування, і поступово, несподівано для себе, робить фатальну помилку. І читач залишає його з цією помилкою на самоті, і починає пригадувати власну історію, свої неприємні таємниці, про які ніколи нікому не розповість. У нього немає ні осуду, ні співчуття, ні навіть огиди, бо зрештою в повісті найбрутальніші сцени можна лише домислювати. Книга надто моторошна і без них. Від неї віє крижаною самотністю. Авторка зуміла те, що так рідко вдається навіть досвідченим письменникам – повністю прожити найважливіший відтинок часу чужої людини, навіть натяком не видавши своєї присутності. Самій же їй довелося дуже довго шукати видавця для своєї неординарної, дуже талановитої книги. Її видало невелике в-во «Академія».Це у нас звичайна річ ігнорувати письменників і митців, які хочуть служити художній правді.Хто сильніший, той буде працювати і рухатись вперед, хто слабший – приєднається до стада здобувачів популярності. Ми вже втратили не один талант і будемо втрачати ще і ще, доки суспільство не стане опиратись нав’язаному попиту.