Kанал RSS

Поствіртуальне

0

Жовтень 9, 2021 від Галина Пагутяк

 

 

За 40 років у літературі я надивилася усього й тому  там, де інші плачуть, мені стає смішно. Бо те, що відбувається зараз,  копія того, що було в епоху соцреалізму. Та сама модель, ті самі типи, той самий серпентарій, та сама формула успіху. Колись спілчанський працівник розповідав мені, як перед з’їздом чи ще  зборами укладали всілякі списки і всі писателі хотіли потрапити бодай у якийсь.  Один з них в азарті  «напросився» у список померлих. Оті всі рейтинги, «сто найкращих», і «канони», і премії – це той самий совок, тільки в буржуазній обгортці. Особливо кумедно, коли на це купляються нібито розумні люди.8 том Історії української літератури, виданий в 70-х, перетворився у мотлох разом зі шаленими накладами канонізованих письменників, про яких пам’ятає лише згвалтоване ними покоління.

Але я не зовсім про це. Типовий шлях сучасного молодого автора: школа, університетський диплом, літературні курси, де навчають як залізти читачеві в гаманець, якийсь там корумпований конкурс, гастролі, і якщо пощастить, приліпитися до когось з  «небожителів». І як ви гадаєте – за ким піде молоде покоління літераторів? За Прустом, який писав «Книга – дитя самотності і мовчання», чи за літературними денді й гламурними дамочками, які живуть у віртуальному просторі й працюють лише на себе? Звісно, що за розкрученими провінціалами, які кожного року у жовтні ворожать, коли українці отримають Нобеля. З такою штучною літературою – ніколи.

Репресії проти дисидентів ті ж самі – замовчування дійсно талановитих молодих авторів, які прагнуть писати те, що їм хочеться, а не піцу на виніс. Дехто здається і починає торгувати собою, але бодай перша книжка у них була достойною. За це Бог пробачить їм.

Віртуальний світ не вічний. З нього колись народиться поствіртуальна дійсність, бо не буває темряви без світла. Світ, де буде місце для любові, гніву, ненависті, співчуття, світ вільних творців. Бо людина – не стадна істота. Світ цей потрохи пробивається крізь пластик, і він не вигідний владі й постколоніальній «еліті», які заробляють гроші на тупих, легковажних і безвідповідальних батьках та дітях. А з-за рожевого гламуру для підростаючого покоління стирчать озброєні до зубів пики московських та європейських колаборантів. Тільки ніхто майже цього не бачить.


0 коментарів »

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *