Старі,запрані штори й фіранки звисають з балконів,в глибині скляних акваріумів  видніються бліді обличчя,черешня зі спиляною верхівкою, бо заважала, простягає до них білі рукави. Вітер  ворушить куряву і передчасно опалий цвіт аличі. Холодно. Десь за містом вогонь обгризає кості заквітлого терну, підкрадаючись до загиджених лісів.

Христа ніхто не зустріне  ні з пальмовим листям,ні з зарані заготовленою вербою,загорнутою в блискітки. Брама міста виявиться наглухо завареною. Але й ніхто не осипатиме Його прокльонами,коли Він нестиме хрест на Голгофу, і ніхто не кричатиме, обравши замість нього розбійника: «Розіпни Його,розіпни!»  Поки бліді обличчя ховаються за склом своїх тісних акваріумів, судді і прокурори можуть виносити будь-який вирок,  легіонери заварюватимуть  двері до будинків, а журналісти писатимуть: «Названа донька Потапа покрутила пружною попою перед дзеркалом – “Ідеальна”» ( новина на 8.10 ранку Вербної неділі Року Божого 2020-го).

Їсти, пити, випорожнюватись,надсилати нудотно-солодкі листівки з вербовими кілками і пасками-кулічами , розгадувати логічні задачі для першого класу, вперше в житті дізнатись про роман Камю «Чума», писати романи про карантин, як писали раніше про Майдан і війну на Донбасі – все це можна. Головне не дивитись у той бік, де на задвірках цивілізації урки розбирають український потяг на запчастини, бо куди ж йому їхати з порожньоголовими машиністами  та пасажирами. Національні інтереси, мова, культура – не на часі. На часі – покора, чорні і білі маски на ротах,звідки боїться вирватись навіть алергічний кашель. За кашель можуть каменувати твої ж сусіди

Все, як і в часи хеттів, коли вояки принесли із завойованого Єгипту  чуму і та  знищила їхнє царство.

В Італії навіть мафія патріотична, а в Україні  озброєні люди звертаються до беззбройних, щоб ті їх захистили, і все чистять і чистять кулемети, видивляючись,коли ж пропливе повз них труп ворога. А його все немає,бо комусь же треба того ворога вбити. »Тільки й єсть у нас ворог – наше серце. Благословіть, мамо,копати зілля, копати зілля  на людське божевілля». ( Павло Тичина)