Чужа думка завжди важлива, особливо, коли її висловлює авторитетна і публічна людина, яка досягла чогось у житті.За роки Незалежності у нас навіть виникло поняття «моральний авторитет».Євреї вважають, що у кожному поколінні мусить бути 12 праведників – людей чистих і досконалих.Це означає, що інших упіймав світ, спокусивши владою, грошима і славою, або вони не витримали випробування горем, злиднями і зневірою.Люди, які творять собі кумирів на час, не вимагають від них ні чистоти, ні досконалості, це для них дзеркало їхньої спраги – щоб на них бодай впала тінь чужої слави.
Людина – істота суспільна, але найчастіше вона довіряє тим, хто дивиться на суспільство збоку, не інтегрований у нього достатньо і ніхто не має впливу на їхню думку. Я б не писала цієї статті, якби у нашій країні не було вкрай гострої потреби у особистостях не лише компетентних, але й вартих довіри, чиї погляди абсолютно співпадають з їхніми вчинками. Непідкупних і чесних.Бо українці стікають кров’ю від розчарувань і зрад тих, кому вони довіряли.
Спробуймо назвати речі їхніми іменами.Колись мене глибоко зворушили слова перекладача Яреми Полотнюка, сина Ірини Вільде, сказані ним у гіркі 90-і: «У бідному суспільстві соромно бути багатим». Згодом сестра, яка працює в санаторії, випадково почула від відпочиваючих: « Не розумію, як це бидло може прожити на 800 гривень.» То був якийсь політик, що роздавав гречку і футбольні м’ячі. Таких у нас 99 відсотків у Верховній Раді, і на всіх рівнях влади. Як тоді вимагати від них патріотизму і людяності, коли як правило вони не є ще й добрими фахівцями, а колишніми трійочниками? Їх слова  і вчинки розходяться на космічну відстань, бо мотивація у них одна – заробити при владі.І виборці це знають, коли обирають “менше зло”.Насправді, зло однорідне, бо ж однорідна мотивація. У суспільстві, яке дозволяє собою маніпулювати, незалежні особистості – надзвичайно рідкісні, і знаходяться на самому споді ієрархії. Візьмемо свічку і почнемо їх шукати в сірому царстві посередньостей, які нині правлять у цілому світі.
В політиці? На місцевому рівні ще можна знайти достойних людей, але нагору вони ніколи не потраплять, бо не підуть на компроміси. Але й там їх відсунуть від їхніх скромних посад грошовитіші, “виправлять” помилку електорату.
В бізнесі? Дрібний і середній бізнес – там є дуже працьовиті люди, але мільйонерами при державному і кримінальному рекеті вони не стануть. Тому й тікають за кордон, де їх не грабуватимуть.
У правоохоронній і судовій системі? Ну вже там беззаконня перейшло усі межі і корупція вимагає від кожного з цих людей щомісяця віддавати нагору десятину, відібрану від найнезахищеніших. Вони всі заручники і вирватись із цих липких тенет можуть лише ціною власного життя.
Церква? Їй довіряють найбільше, але там теж є своя десятина і треба відпрацювати парафію.Правда, у нечисленних конфесіях, непопулярних в Україні, є священики дійсно харизматичні.
Медицина? Знайдіть лікаря, який лікуватиме вашу дитину за власні гроші, якщо ви бідні. А колись були такі лікарі. Зараз тут сама система залежності, яку релігійні філософи називають структурою гріха.Тобто, коли ти належиш до тієї структури, ти вже заплямований потенційним грішником.
Освіта? Те ж саме.Покірне бюджетне стадо, яке абсолютно залежне від чиновників і безправне.Коли людей розстрілювали на Майдані, вони сідали в ригівські автобуси, бо їм погрожували, що звільнять з роботи. Хтось не боявся смерті, а вони боялись подати в суд на директора. А боялись тому, що вчились за хабарі. Людина, яка є майстром своєї справи, є вільною.
Журналісти? Ті, кого не купили, давно вже або в могилі, або змінили фах.Якщо ще років десять тому можна було знайти незалежних журналістів, то зараз навряд.Всі вони комусь служать, тільки не українському народу.На місцевому рівні є чудові журналісти, але їм ніколи не судилося зробити кар’єру. Не факт, що їх там нагорі не куплять, чи не зламають.Подивіться, як блискуче починали 5 канал і Громадське ТБ, і як вони тепер дружно закопують все ще живу українську мову.
Митці? Пролізти жирною тушкою крізь мідні труби особам, залежним від гонорарів чи грантів, у пророки – річ неможлива. Кон’юнктура – це ще не найбільший гріх. Значно гірше жити на гроші міжнародних фондів, які фінансує окупант, і збирати при цьому повні зали в країні, яка воює за свою незалежність.І брехати, брехати.
Колись вони усі були іншими.І не стали б такими ніколи, якби Україна не поводила б себе як колонія Російської імперії.У них було б почуття гідності, яке підтримувала б хай не абсолютна, але реальна справедливість.
Вірити можна лише людям, які чинять згідно своїх принципів.Лише їхня думка збігається з дійсними потребами суспільства, як духовними, так і естетичними. Вони у нас є, але ми про них не знаємо, бо їм ніхто не дасть слова, яке б почула вся Україна.І принаймні українцям пощастило бодай у чомусь. У нас є абсолютний моральний авторитет – Тарас Шевченко. Він дасть нам відповідь на кожне питання і вилікує від ілюзій.Він знає, що нам потрібно.