Kанал RSS

Недолюблена Галичина

2

Лютий 28, 2020 від Галина Пагутяк

 

Ви знаєте про що я. Про постійне самобичування галичан, які відчувають сором,що не всі вони пасіонарії,не всі патріоти, а деякі взагалі покидьки. І одвічне галицьке (українське): що про нас подумають люде. О, мені подобається, коли галичани самі з себе кпинять: це здоровий гумор,і чим більше його, тим краще. Часом не-галичанин не вловлює тонкощів нашого гумору, часом  намагається посміятися над нами, і тоді сміх його стає жорстоким. І природною реакцією  нормального галичанина мало би стати невдоволення, обурення, образа, але він замовкає,або починає підігрувати глузувальнику.

Галичина мусить себе чомусь поводити як невістка в лихої свекрухи – тієї України, що  по той бік Збруча. Всі її чесноти – шляхетність, працьовитість,дбайливість,толерантність,відданість родині, побожність і, звичайно, патріотизм – це тріска в очах совкового зросійщеного населення, яким маніпулюють не лише з Кремля і Банкової , а й усілякі  гуру, що втекли до столиці чи Європи, не витерпівши галицького непотизму і корупції, затхлого простору, який унеможливлює будь-який соціальний ліфт. І це правда. Але…

Невістці повсякчас нагадують, що її доньки поїхали на заробітки в Італію чи Польщу. Так ніби доглядати за старенькими і дітьми – це ганебно й принизливо. Принизливо красти,просити і пиячити. Практично вся промисловість Галичини була знищена, в маленьких містах взагалі неможливо знайти роботу. І за те,щоб вижити, галичанки і галичани платять іноді  дуже дорогу ціну – зруйнуванням власних родин. Бо в Україні людина без грошей не може ні на що сподіватись. Вона – парія,нуль, а її діти не мають жодних перспектив.

Поки Донбас «годував» Галичину, живучи на дотаціях,сюди найменше вкладали грошей.  Галичина існує завдяки заробітчанам, багато з яких уже кілька років  допомагають пораненим, сиротам, воякам на передовій. Але не дай боже,галичанинові сказати щось спересердя  чи відчаю про  неможливість порозуміння з певною частиною населення на Сході чи Півдні ,образити донецьких сепаратистів – його розіпнуть. Довго і болісно розпинатимуть чужі й свої. Бо він галичанин,  бо він має бути ідеальний. Він повинен приймати всіх біженців і переселенців, серед яких чимало сепаратистів і українофобів, тримати для них російські школи, і мовчки втиратись від плювків. Пристосовуватись до них. Львів’яни на відміну від одеситів мусять бути толерантні, і вони такими є. А потім їх починають звинувачувати у надмірній толерантності й проникненню у Львів «русскаго міра».

Галичани винні  в усіх бідах, а найперше у війні. Якби вони не нав’язували  українську мову всій Україні, то не було б війни з Росією. Жили би з сусідом дружно, як досі,ганяли б за довгим рублем у Тюмень. Видавали б книжки у Росії та їздили на гастролі та наукові конференції.  Галичину треба вирізати як ракову пухлину з  Малоросійської губернії, віддати полякам, а тоді знищити разом поляками та прибалтами, як таких,що не піддаються перевихованню.

Все, що трапляється в Україні лихого, в тім числі й вибори президента, на сумлінні  маленької, не дуже багатої  і забутої державою Галичини. Бо нащо їй допомагати, вони й так патріоти і підуть на смерть задля того,щоб  зберегти державу і націю. Де ще знайдеш таких придурків?

І остання фішка: галичани нелюди і бидло, бо не хотіли прийняти на карантин вивезених з Китаю громадян. За що себе самі шмагали два дні поспіль у Фейсбуку.

І як тепер з цим жити?

Галичина часом мені здається навіть не невісткою в домі лихої свекрухи, а й ув’язненою, вічною заручницею промосковської більшості, яка не має права на протест, на свободу слова, на відокремлення,але яку в доленосні часи використовують як форпост, щоб потім відсунути на маргінес знову, і обзивати бандерівцями та фашистами.

Зрештою,ніхто не примушує любити галичан і Галичину,бо і у вас, і в нас є достойні  і недостойні люди, останніх нема дійсно за що любити. Досить того,щоб ми любили себе і свій край, і захищали честь цього краю. Любили себе за те, що зберігаємо для майбутніх поколінь живу українську мову, що  створили мовний комфорт для  українців свого світу. І просто так любили,бо тут наше коріння, і рідна земля. Недолюблена Галичина як недолюблена дитина хворітиме і нидітиме. Як і недолюблені  Волинь, Поділля,Буковина, Сіверщина, Полтавщина…

 


2 comments »

  1. Зенон коментує:

    Ви добре, пані Галино, написали, опираючись на своє бачення навколишнього і кращого чи гіршого знання відомого вам кола людей. Ой, тільки галичани і Галичина не такі вже й пасіонарні та патріотичні, чисті, цнотливі, роботящі, свідомі, добрі і т.д.Хто вирубує ліси, підпалює осінню поля, де гине все живе, засмічує береги річок (я жахнувся, побачивши це в Залокті, бо в Бориславі звикся), робить інші пакості? І щоб ви знали: найважче призов до війська проходить в Києві і на наших землях. Дрогобич, Борислав, Трускавець – найгірші, десяток хлопців на місто не можна знайти. В області на 700 призовників тільки 250 з’явилися нормально, інших виловлювали.Молоде покоління значною мірою прагне сибаритства.А як торкнутися нуворишів, “еліти”, то сморід і гидота. Вибачайте, але Галичина, по-моєму, є скоріше такою, не взірцево-ідеальною.

  2. Евеліна Май. коментує:

    Люблю, як ви пишете – гірко, але не безнадійно…Мені довелося жити у тім краї, що так і не став рідним ні в якому сенсі – Південь, заводи, чужа мова і “червона” естетика.Коли вдається навідати Львів-Чернівці, відроджуюсь, ніби спраглий від води.Ось у чому велич і місія Галичини, Буковини, Карпат – бути чистим джерелом.І відчуваю неприховане захоплення і навіть приховану радість знайомих, що знають про моє походження, або мій черговий від`їзд у рідні міста.Вони добре знають різницю побуту і духу між нашими землями, а останнім часом вперті критики “бандерівців”потроху замовкають.Певне тому, що мені і здаля сяє світло, а тут лише кожнодення.Навіть сідаючи у брудний вагон, що несе в Галичину, вже святкую. Ваші книги допомагають…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *