Kанал RSS

Діти

1

Лютий 18, 2013 від Галина Пагутяк

Діти

Діти. Повісті, роман. – К: Радянський письменник, 1982 – 320 с.

Моя перша книга… Я ще тоді навчалась у Київському університеті. Книга вийшла всупереч всьому і завдяки таким людям як Віктор Терен і Микола Жулинський, і моя подруга Тетяна Майданович.Їм вдалося зробити дві речі: одну можливу, а іншу неможливу. Можлива – це повірити в себе. Неможлива – видати в умовах брежнєвського застою таку незвичну книжку про асоціальних людей, таку песимістичну.Мій редактор Володимир П’янов, що вважався найкращим українським редактором, тицяв мене носом у текст як сліпе кошеня в миску з молоком, а я шипіла й випускала пазурі.Після того інші редактори мене сахались. А я просто була дика істота. Якось Володимир П’янов спитав мене, чому я так часто вживаю слово «Бог». І я поважно відповіла: «Бо я віруюча».
Ніхто ніколи на мене не доніс, хоч я собі дозволяла говорити абсолютно неприйнятні в той час речі.Я була наче в якомусь коконі, захищена звідусіль, хоча насправді не мала ніколи захисту й опори.
До книжки увійшла повість «Діти» про війну,трагічна історія про війну, якої я не бачила, але мені приснились перші фрази і перед очима постав сюжет з початком, але ще без кінця. Писала я цю повість у Бориславі.Було мені 19 років і я була страшенно нещасна.Працювала на конвейєрі на фарфоровому заводі, приходила вечорами і писала.Я знала, що буду письменницею, і я нею стала. Це була моя перша перемога над обставинами.
До книги увійшла також наступна «Повість про Марію і Магдалину», це коли я вже пішла вчитися до Львова. Про бібліотекарку Марію і стару панну Магдалину, щось геть безнадійне. Мій перший роман «Філософський камінь» про старого, що спостерігає за пристрастями у провінційному містечку.Там у мене ще з’являлись містичні персонажі Дон Кіхот і Дон Жуан.Одне слово, я описала світ, який ненавиділа і хотіла знищити.Як це все пролізло через цензуру, не уявляю, але з отих текстів не викинули ні слова.А мені страшно перечитувати себе таку молоду й дурну.
І була ще у книзі повість про лиса і хлопчика «Лялечка і Мацько». Я про неї розповім іншим разом. Микола Жулинський, прочитавши її, зрозумів, що я не така вже й депресивна і, що, мабуть, житиму ще довго. Він написав передмову до книжки і назвав її « Чому на сонячній галявині плакав лис?»
Як би я не ставилась до першої книжки, але вона відкрила шлях іншим молодим письменникам, які зрозуміли, що можна видати книгу без жодних тобі ідеологічних паровозів, нікому не догоджаючи і нічого за це не платячи.Хоча говорили різне.Але я про це не знала.
З цієї книжки я мала урок для себе.Ніколи не можна зраджувати людей, які тобі допомогли безкорисливо.А з лихими, непорядними просто не мати жодної справи.

Фрагменти з книги «Діти»

«Хлопець біг вулицею, спотикаючись об кожен камінь.Сонце сліпило очі, й дихати було важко.

Перед маленькою присадкуватою ратушею він пішов повільно, так повільно,що чув стукіт власного серця.
Повз нього проїхав грузовик з німецькими солдатами, котрих він не боявся.У хлопця заболіла голова від того, що і на цей раз не зміг їх перелічити.»
(повість «Діти»)

«Магдалина дозволяє собі в неділю полежати до восьмої.Затим встає, ретельно вмивається, затиснувши в зубах з десяток шпильок, розчісує рідкі довгі пасма волосся, зачорненого басмою.І так вона усе вдома вичищає, вилизує, витирає, що сама кімната ніби просвічує наскрізь в ранковій сірятині все те, що повторюється кожної неділі, без змін. Магдалина виймає з холодильника ковбасу, банку майонезу, вкладає в сумку поверх сухарів, дістає з шафи пакунок цукерок і – туди ж.Ніби й усе.
У Магдалини ще гладеньке лице, сухі руки з ретельно підрізаними нігтями. На ній коричнева вовняна сукня, наглухо застебнута на шиї.
Магдалина підводить губи ліловою помадою, вдягає благеньке пальтечко, позалатуване на ліктях.
Вона ніколи не забуває вимкнути газ, позакручувати усі кватирки, аби, боронь боже, не зірвався вітер і не повибивав шибки.
Далі видно, як вона зупиняється на сходах, щоб перекинутися кількома словами з сусідкою. Вираз її лиця міняється разом з виразом лиця сусідки, ніби Магдалина не Магдалина, а відбиток у дзеркалі.
— До сестри хдете, пані Магдо?
— До сестри, аякже, до сестри!
В автобусі вона щаслива з того, що сидить.
Сільські баби, що ніяк не нагодуютьсвоїх свиней хлібом, геть затиснули її клумаками.Навколо регіт, жарти.Народ усе здоровий, любить поштовхатись.Магдалина – сіренька пташка, сидить собі тихо й поважно, міцно стуливши коліна, а на колінах тримає сумку.»
(«Повість про Марію і Магдалину»)
«Деякий час вони їхали мовчки. Малий зачаровано вдивлявся в темряву. Раптом у світлі фар заметушилася тінь.
— Заєць! – закричав Данилою
— Зайчик? – підстрибнув хлопчик. – Де зайчик?
— Давай газу, Даник! – відчайдушно виборсався з дрімоти Юра. – Заєць убік не стрибне! Ти його осліпив!
Заєць ( Данилові він здавався товстим і великим) мчав, прищуливши довгі вуха.
— Не втечеш! – спалахнув у Данилових очах мисливський азарт, і він дав найбільшу швидкість.
Машина заревіла.Ззаду підганяв його Юра. В лементі зовсім не було чутно дитячого голосу.Данило з розгону поїхав на зайця і раптом різко загальмував. Він і Юра вискочили з машини. Весь передок її був забризканий кров»ю.Трохи крові пролилось на асфальт. Під машиною заєць видавався геть миршавим.Схилившисьнад впольованим зайцем, обидва чоловіки важко дихали.Треба було якось витягнути його з-під колеса.
Хлопчик тремтів. Він боявся залишатись в машині і боявся вийти з неї. Нарешті відважився, тихенько зліз з сидіння. Було дуже темно. Тато і той чужий дядько сиділи навпочіпки.Хлопчик ступив до них крок, але раптом змахнув руками і ледь не впав, послизнувшись у крові…»
(роман «Філософський камінь»)


1 коментар »

  1. Параскева коментує:

    Я прочитала “Діти”, коли цей роман вийшов, здається, у 1977 чи 78 році. Принесла на роботу. похвалитися, що така молоденька дівчина написала таку розкіш і її видали. І в мене книгу вкрали… Чесно, була рада за тих, хто це зробив, бо для них Галина Пагутяк тільки мала відкритися.
    Я маю чи не всі видання Галини Пагутяк того часу. Вважаю її класною письменницею і чекаю на нові твори.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Останні коментарі