Kанал RSS

Гірчичне зерно

0

Лютий 18, 2013 від Галина Пагутяк

Гірчичне зерно

4. Гірчичне зерно: повісті. – К: Радянський письменник, 1990

Четверта книжка вже менш-більш окреслила напрямок, у якому я стану рухатись. До Урожа. Я знала,що мені буде важко вирватись з села, і була готова до цього. Замість того, щоб розширювати зовнішні межі, я почала шукати внутрішні глибини. Як тільки я вибиралась з Урожа до Львова чи до Києва, то невдовзі поверталась зализувати рани.Хоча і в Урожі почувала себе іноді загнаною в кут. «Гірчичне зерно» було навіяне близькістю Франка. Не географічною, а світоглядною. В мені змішались любов і ненависть, почуття безвиході й інфантильність.Але, можливо, завдяки їм я врятувала собі душу, бо наставали часи цинічні й жорстокі. Я писала «Гірчичне зерно» по матриці буття: історія батька блудного сина. З цієї повісті я почала не лише відтворювати, а й створювати міфологію Урожа, якою наповняться інші мої книги. Недавно я була в урізькій школі на семінарі по історії села і чула, як цілком серйозно учасники розповідали про давній урізький ритуал – закопувати біду під горою Ласки. Я пишаюсь, що цей вигаданий звичай був сприйнятий моїми односельцями як щось абсолютно природне.

Ну, а готична повість «Пан у чорному костюмі з блискучими гудзиками» була майже правдою. У листопаді, в найгірший час почали міняти дерев’яні електричні стовпи на залізні, й ми два місяці жили без електрики.Можете уявити, які темні тіні виповзають назовні, і село опановує тихе божевілля. У кожній хаті – своє. У кожній хаті – свій мрець.Після цієї повісті я довго не могла відійти.Мене стали цікавити всілякі макабричні речі.Але це не страшно. Я зуміла втриматись на безпечній відстані від урізьких духів.Письменник повинен уміти розділяти дійсність і творчість.
І ще на кінець 80-х припадає моє глибоке зацікавлення Сковородою.Саме він допоміг мені ступити крок вперед – і я зустріла Перевізника, людину, яка переступає межі світів і при цьому залишається сама собою.З того часу Перевізник завжди зі мною. Я ще не знала, як це важливо й актуально, бо невдовзі усе змінилось.

Фрагменти

Давніше майстер відповідав за кожну річ, що виходила з-під його рук, навіть за шило, не кажучи вже про чоботи.Кожна річ мала власне лице.Нині безликі речі творяться безликими людьми, і нвпаки.Але гріх було б сказати, що такий стан речей остаточний.Людина не може миритися з безликістю.Вона мучиться від того, часом не здогадуючись про причину власної і чужої байдужості.Шукає самотності, а потім виходу з неї.Шукає розривки, хай навіть то буде збирання марок чи купівля речей.З одного боку, прагне дорівнятися до інших, а з іншого – лишити собі хоч трохи власного лиця.Тому не треба судити людину, яка шукає, як і ту, що не знайшла нічого і завмерла.Може, вони колись повірять у свій острів.

«Бесіди з Перевізником»

…Старий стояв посеред хати, і йому здавалось,що підлога прогнулась під ним, – таким свинцево-важким стало його тіло.Він не міг ступити кроку, тільки безпомічно озирався довкола, шукаючи, за що вчепитись.На краєчку столу лежала синя книжечка з пожовклими крихкими сторінками. Простягнув до неї холодну руку, але кров не допливала до пласкої старечої долоні.Михайло Басараб стулив онімілі пальці до хреста.Проте до лоба не зумів донести. Впав…

«Останній притулок»

Не прокленуть тебе, бездольного,
ті, хто миє твоє висхле старече тіло,
поїть з горнятка слабким чаєм з ліками,
перестеляє постіль і підкладає судно.
Не прокленуть тебе милосердні,
Бо милосердя їхнє ремесло. А інші
прокленуть того сина, що вмер
раніше за тебе. А не того,
котрий сидить поруч ліжка
і плаче, щотатомарить.
Не ймуть
віри старому й слабому,
убогому і дитині, яку женуть,
щоб не заважала.
Камінь котиться, життя точиться…
З усієї крові одна перлина лишилася,
але й та випала змертвої руки,
загубилася…

« Гірчичне зерно»


0 коментарів »

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Останні коментарі