Kанал RSS

Герої і жертви

1

Лютий 17, 2018 від Галина Пагутяк

Після 18 лютого 2014  року  українці вже не зможуть ніколи жити так, як раніше. Як і американці після 11вересня.Оті всі страхи, що ми знову станемо такими, як до того- наївними,довірливими, безпідставні.Шалений наступ контреволюції,самобичування,колотнечі між колишніми союзниками  – свідчать про те, що ми змінюємось. І що вже навіть не попіл Клааса стукає нам у серце, а все тіло суспільства, тобто свідомої його частини, відкрита рана. У когось вона кровоточить, у когось гниє,інфікована розчаруванням, але вона не загоїться ще дуже-дуже довго.

Цілий світ бачив розстріл у прямому ефірі на Майдані, але не варто сподіватися на співчуття. Консумований, комфортний світ європейців  не відчув того катарсису і того жаху,що пережили ми. Мені здається, що з часом  ми будемо занурюватися у ще більший стрес, бо така природа посттравматичного синдрому. Спершу витіснення жахливих спогадів,а потім болісний приплив.

Ми  досі не можемо  осягнути масштабів несправедливості,доведеної до абсурду, і такої самої тотальної безкарності. Навіть більше: жертви винні в тому, що їхні кати не покарані. Я маю на увазі оці стогони: за що українців вмирали на Майдані, і за що гинуть наші хлопці на Сході. Ніхто звісно не визнає, що вони винні у тому, як нам зараз погано живеться при цій нелюстрованій владі.Але наголошувати на тому, що ці смерті даремні, – по суті те саме. І  на це ставить зараз ворожа пропаганда,підмінюючи героїв жертвами.

Добровільна саморусифікація, яка відбувається зараз по всій Україні, має в основі своїй страх перед потенційним окупантом. Жертва вважає, що якщо буде гарно поводитися,їй подарують життя .За нею не прийдуть серед ночі і не внесуть у розстрільні списки .Я певна, що такі списки існують навіть у Львові. Як це було в 1939 році.Масові зачистки і депортації готувались заздалегідь. Це не стерлося з пам’яті, це в крові.  Безкінечні окупації ХХ століття змушували українців виживати і підлаштовуватись. Я бачила дівочий співаник 1947 року, де поміж українських народних пісень були переписані російські. Вони не асоціювались з окупацією,ні, їх відділяли від ворога, як  відділяють зараз Машу з ведмедями і російський реп  українські діти,як дорослі  відділяють серіали про російський спецназ від убивць українців на Донбасі. Хоч ми і не завойовані, і не переможені, але готовність стати жертвою, а не героєм, все ще дуже висока.


1 коментар »

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Останні коментарі