Втеча звірів, або Новий бестіарій. Казкова повість. К: А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2006. 240 с. Ілюстрації Максима Паленка.

Ця книга має дуже довгу історію, яку я описала в передмові. Її наче хтось закляв.Вона могла б взагалі не вийти.Не знаю, чи людство втратило б на цьому, але енергетика «Втечі звірів» – не дитяча, це точно.Життя викручувало мені руки, коли я її писала, переписувала, відновлювала. Це, власне, філософсько-дидактичний роман для дітей.Його можна читати в будь-якому віці.Книга про те, що лише слабкі беруться в цьому світі захищати слабких.Покинуті, непотрібні й самотні.Просто не такі як усі.Химерні. Дивні.

Я досі не знаю, звідки взявся Каспар Гаузер, хлопчик, у якого не було дитинства. Можливо, він з’явився всупереч Пітеру Пену. А дівчинка, яку кличуть Доня, наприкінці книги здобуває ім’я, на яке заслуговує, і разом з ним місію: гармонізувати Всесвіт і підтримувати у ньому лад. Маленька богиня.

Ця книга також належить до непрочитаних книг.Йдеться не про оцінку критиків, а про те, що вона ще насправді не явилась.З цим я нічого не вдію.Зрештою, я сама теж іще не явилась

Фрагменти

ПЕРША ПЕРЕДМОВА

Цю книжку я написала ще сімнадцять років тому. З нею трапилось те, що й із Книгою Єдинорога. Загубився рукопис і довелося писати все заново. Потім він знову загубився, і випадково на горищі я знайшла розрізнені листочки, погризені й пожовані. Досі не знаю, як вони там опинились. Маю підозру, що це сталося не без втручання Єдинорога. Тоді я дописала зовсім нові епізоди, щоб йому сподобалося , і, на щастя, рукопис не більше губився. Правда, комп”ютер поводився трохи дивно і одного разу звідти зник увесь текст. Тоді я подумала, що книжка буде найкращим способом зберегти цю неслухняну повість.Адже тих книжок вистачить на всіх, навіть на мишей і горобців.Я обов”язково віднесу на горище один примірник, ще й з ілюстраціями.Але й тут мені не вельми щастило: не кожен видавець хотів би видати таку книжку для дітей. Ви зразу помітите, чому вона не така. Що ж, книги теж мають власну долю, як і ми, люди. У дитинстві вони часто губляться, легко змінюються, доки врешті не стають самими собою.
Сімнадцять років тому я ще мало знала дітей, бо моя доня лежала в колисці, але зате пам”ятала, як то бути дитиною. Малою я любила звірят і книжки. І досі люблю.
Правда, за той час для дітей з’явилося чимало розваг: мультсеріали, комп’ютерні ігри, колекціонування наклейок. Це ще більше відволікає їх від інших живих істот. Діти ставляться до них, як до речей. Батьки купують їм собак, рибок, папуг і навіть котів, що мене дуже дивує, бо вулицями ходить повно безхатніх котів і мріє, щоб хтось узяв їх на руки і погладив. Або хоча б чимось пригостив.

ДРУГА ПЕРЕДМОВА

Любий читачу!
Передовсім скажу, що ти маєш справу не з однією книгою, а з кількома. Але їх потрібно читати як одну. Можеш додати сюди і свої власні книги, бо між початком і кінцем залишається багато місця. Таким чином ти продовжиш собі подорож і звідаєш нові пригоди.
Хочу звернути твою увагу на дві книги, що увійшли сюди. Перша – “Aphologia animalia “, що в перекладі з латини означає “На захист тварин”, – написана радше для людей, ніж для звірів. А друга – “Книга Єдинорога” – навпаки, швидше для звірів, ніж для людей. Ну, а третя – моя.
А тепер поясню, що таке Бестіарій. У середні віки так називали описи тварин. Нині кажуть, ніби деяких тварин, описаних там, насправді не існувало, таких як Єдиноріг, Дракон чи Василіск, але я в це не вірю. Надто вже їх правдиво описують словами і фарбами. Ми живемо поруч зі звірами ніби чужі. Але в нас усіх – одна Земля і кров одного кольору – червоного. Треба поважати кожне життя, хай це буде життя комашки, ящірки чи пташки. Вони живуть не так довго, як люди, іноді лише один день, але вміють радіти світові. То люди сумують і переживають через різні дрібниці. І не здогадуються піти між дерева, на берег річки. Завтра, через рік, усе може змінитися, але дерева ростимуть далі, річка тектиме, а небо сяятиме чудовими барвами. Звірі знають про це. А чи знають люди?
Я написала цю книгу, бо звірі справді можуть нас залишити. Адже ми не визнаємо їх за своїх братів, ставимось як до речей, знущаємося, і, страшно подумати, вбиваємо. Вони більше не хочуть жити з нами. Сумно буде, коли на Землі залишаться самі люди! Мушу сказати, що у цій книзі початок важливіший за кінець. Тому не раджу читати з кінця, бо моя книга жива і до неї треба наближатися повільно, щоб не сполохати. Автор

Ще фрагмент

ІЗ КНИГИ ЄДИНОРОГА

Небесні звірі

Коли зайде сонце, відкриймо іншу Книгу. Ця Книга – зоряне небо. Звірі вночі не сплять. Вони уночі – вільні. Звірі земні і звірі небесні, які звуть сузір’ями.
Вони дивляться одне на одного: Велика ведмедиця на велику ведмедицю, Малий Лев на малого лева, Летюча Риба на летючу рибу, Скорпіон на скорпіона, Змія на змію, Вовк на вовка… Це ж добре знати, що твій двійник так далеко, що в нього не вцілить ні куля, ні стріла. Небесні звірі – безсмертні. Сузір’я – то лише обриси їхніх імен. Досі ніхто не здогадався полювати на імена.
Дракон дивиться на землю і не бачить там дракона. Крилатий кінь Пегас дивиться і не бачить крилатого коня. Єдиноріг дивиться і не бачить на землі жодного єдинорога. Відтепер, для людей – це лише імена. Треба їх записувати на папері, полотні, камені, піску, щоб не забути.
Лебідь дивиться на Ліру. Колись він був людиною. Відтоді його ліра мовчить. Напівкінь, напівлюдина Хірон простягає білу лілею Вовку, котрий теж був колись людиною. Якщо він доторкнеться нею до Вовка, той перестане бути жорстоким. Але минуть мільйони років перш, ніж це станеться. Це тільки з Землі здається, що вони поруч: Велика і Мала Ведмедиці, Лев і Малий Лев.
Я, Єдиноріг, маю вдосталь тиші й самотності. Поміж нас є Стрі-лець, але його Стрілу вкрала Лисичка і не випускає з зубів. А більше стріл у нього немає. Я мирно пасуся на небесних пасовиськах поруч зі своїми братами. Відколи ми відпливли на Кораблі, я не знаю, що сталося з іншими звірами. Чи вдасться їм втриматися? Чи порозуміються з ними люди? Знаю лише одне: ми, звірі, сюди, на небо, зло не пустимо.