Добре, що у Львові живе Андрій Содомора, який наче Атлант підтримує високе небо культури.Є звіздарі в Політехніці , що кожен день спостерігають за сонцем у телескоп.Є музиканти, що не пускають попсу у скромний концертний зал філармонії.Є поети, що пишуть свої вірші не на стінах будинків, а в повітрі.Є Ігор Біликівський, який розбудовує химерний Львів,рятуючи його від ненаситних кишень вітців міста.Скільки вони ще протримаються під купами реального та інтелектуального сміття? Хто прийде їм на зміну?Хто зараз, подібно до підлітка Яна Щасного Гербурта, замкнеться «у хліві з мерцями», себто бібліотеці, читаючи Плавта, тоді як його побратими гулятимуть у шинку, вдаючи із себе дорослих?

Дайте смерті померти,але хто відає, що насправді мертве.Вони чи…Струмки графоманів проникають у школи, виші, книгарні, гастролюють по всій Україні,виховуючи несмак і нехіть до серйозного мистецтва.Бляшані зірки торохкотять по бруківці, бо сувій неба згортається, а нове небо моторошне і порожнє.Я не читаю в автобусі чи метро, не воджу пальцем по айпаді, не затикаю вуха плеєром, щоб відгородитись від людей, їхніх посмішок, їхньої суєтності,їхньої потаємної печалі,егоїзму і глупоти.Читати і осмислювати книгу життя – то найвище з усіх мистецтв.Щоб сказати потім: я не створюю нові світи, я їх перетворюю, щоб пізнати.У цьому полягає місія людини-творця.

Розумієте, вся проблема в тому, щоб відділити полову від зерна.Для того, щоб те зерно не розклювати птахи, а щоб воно  десь проросло бодай у кількох серцях.Не шляхом епатажу чи реклами, при допомозі магнатів або чиновників, а просто так, як проростає квітка у тріщині скелі.

Повна відсутність новаторства, селекції,хизування накладами чи переповненими залами збуджених тинейджерів, одержимих бісами селфі і завищеною самооцінкою –все це ознака глобальної деградації мистецтва, від якої єдині ліки – смирення, самодисципліна і безкорисливе служіння Музам.Як ото скромний слуга Лео із «Мандрівників на Схід» Германа Гессе виявляється врешті очільником Ордену.

Ну, а Україна.Фронт очищує і так народжується нова Січ, тоді як у тилу Здобувачі Бодай Якоїсь Слави невміло тицяють сопливі історії про АТО в свої опуси, жахаються  найменшого прояву радикалізму чи пропаганди, замість того,щоб йти  кобзарями і кликати до бою,пишаються засиллям масової комерційної культури в мізках і побожно намагаються ступати в слід знудженим і очманілим від  безпроблемності  західним колегам,»дорости до них».Тим часом у нас є шанси створити оте вічне нове небо і наповнити його новими смислами та ідеалами, впевнено укорінившись у нашу прекрасну землю з її колись могутньою і трагічною  культурою спротиву : від кобзарів до Стуса.А не користатись з легковірності та неосвіченості певної публіки, бо на карту поставлено майбутнє українського народу.Тому це так важливо, тому в нас війна не за землі, а за душі, і вся Україна – суцільне поле бою.