Ієрархія присутня у Всесвіті. Це – сходинки досконалості. Ієрархія в суспільстві сто раз вартніша, ніж демократія, якщо вона не дає привілеїв, а лише збільшення відповідальності за долю народу. В мистецтві ієрархія – це майстерність. Вона не залежить від ідеології чи грошової вартості. Китаські митці знали, що після вершини починається сходження вниз, а тому псували надто довершений твір.

Ієрархія потрібна літературі, бо вона вказує на зразки досконалості, яких потрібно прагнути досягнути. Ознаки високої літератури – це коли текст твориться, а не робиться. Критики мали б розрізняти роблену літературу й створену. Роблена література – штучна, створена література – природня. Наслідування і створення за певним шаблоном – це вже не література.

Література минулого – структурована. Час розставив усе по сходинках. Ієрархія, яка існувала досі, виявилася помилковою. У мене колись був 8 том Історії української літератури, виданий на початку 70-х років ХХ століття. Оцінка літератури велась з ідеологічної ( партійної) позиції. Відповідно розподілялись і привілеї. Відсіювання часом дало кілька імен. Через певний час їх стане ще менше.

Зараз ієрархія створюється за принципом комерції і популярності. Тобто нічого не змінилось. Коли напишуть нову історію української літератури, через два-три покоління від неї залишиться така сама жменька імен, згаданих лише побіжно. Час встановить справедливість, будьте певні.

Єдиний привілей письменника – писати все краще і краще, доки його перо не зупинить смерть.