Знову почула, що не на часі теми мови й історії, треба більше звертати уваги на те,що думають прості люди по сей бік, і по той. Добре,нехай соціальні психологи  займаються цією темою, вона теж цікава,а нам своє робить.І сторикам і філологам. Бо всі оті прості люди по сей і по той бік тотально історично неосвічені. І щоб їх чомусь навчити,потрібні великі зусилля. Без історичного мислення на самому голому патріотизмі ми маємо усі шанси знову стати чиєюсь колонією: чи Євросоюзу, чи Московії.
Насамперед усі ми, без винятку, мусимо звільнитися від трактування історії як класової боротьби і почати сприймати її як шлях пізнання і розвитку. Брати до рук Грушевського чи Дорошенка і читати від початку до кінця – не конче. Вони жили в інший час, їхні праці можна використовувати як посібники, ніколи не забуваючи про інші джерела й праці більш сучасних, вільніших від ідеологічного тиску істориків. І краще почати з однієї теми. Порівнювати, аналізувати,пам’ятати, що навіть безпосередні учасники подій могли приховувати правду. Для мене особисто досі залишається загадкою, чому Шевченко у «Гайдамаках» написав, що Іван Гонта вбив своїх синів, коли насправді він не вбивав. І Шевченко чудово про це знав. Навіть перечитавши купу історичних досліджень Коліївщини, я так і не збагнула цього. Жодне з пояснень мене не влаштовує.
Або сенс походу Богдана Хмельницького, коли козаки палили православні церкви, чому вони їх палили?
Що змусило Феофана Прокоповича укладати для Петра І реєстр руських князів, що підвело фундамент під культурно-історичну узурпацію нашої історії? Страх, підкуп, віра в окультурення варвара? Залізти б їм у голови й дізнатись.
Історичні кліше, формули значно небезпечніші ніж історичні міфи. Від великого до малого один крок. І навпаки.
Колись мене запросили до рідної школи на районний семінар вчителів історії. Там мені розповіли як доконаний факт,що в Урожі колись «ховали біду», існував такий ритуал. Хоча я все це вигадала в повісті «Гірчичне зерно»,трансформувавши факт, як святкували скасування панщини.Всі документи поклали в труну і закопали. Так творяться міфи. Я його розвінчала, бо опинилась в потрібен час на потрібному місці.
Чи знає пересічний українець, що козаків у походах супроводжували кобзарі, які оспівували перемоги чи поразки, а потім несли цю інформацію по всій Україні. Чому вони часто бували сліпими? Можливо,це осліплення було ритуальне? Гомер теж був сліпим. І Феміда,богиня правосуддя, з пов”язкою на очах.Внутрішній зір важливіший ніж зовнішній.І у незрячих брак зору компенсується пам”яттю.
Вивчати історію – це формулювати питання і шукати на них відповіді. Не довіряючи нікому в праві володіння істиною. Це може кожен, самотужки, або професійно.
Ще перед війною лунали заклики від окремих істориків не чіпати болючих тем,бо вони можуть розділити суспільство і пересварити народи. Насправді суспільство треба розділити: на тих, хто готовий шукати правду, і на тих,хто боїться її шукати. Коли кількість перших досягне хоча б 10 відсотків, ми матимемо освічену країну. Не можна дозволяти історикам маніпулювати громадською думкою як то було раніше, коли історія писалась під диктовку партійних ідеологів.
Є теми, занедбані як істориками, так і освіченими громадянами,хоча вони наразі є ключовими для створення моделі позитивного майбутнього України. Їх багато, але я назву кілька. «Період Великого Литовського князівства» (14-15ст) , « Час розквіту Речі Посполитої», « Розвиток української еліти перед Шевченком», « Виникнення Просвіти». І звичайно локальна історія, носіями якої є кожен. Я знаю одного чоловіка. Він розповів, як у дитинстві батько забороняв йому навіть дивитися на хрест на могилі повстанців.Так і казав: не дивись. І в такий спосіб привернув увагу до цього місця. Якби він щось збрехав дитині, то цікавість до минулого б згасла. Але він був мудрим батьком і син, коли впав комуністичний режим, дізнався усе про похованих, і поставив на могилі пам’ятник з іменами загиблих.
Було б дуже логічно, якби в суспільстві зараз виникло шалене зацікавлення українською історією. Але суспільство не може відірватись від вампірського шоу Шустера, як раніше від «Поля чудес».По всій Україні повно міст і сіл, повністю зачищених від історичної пам’яті. Вони деградували.Там, де відновлюють пам»ять, все розвивається, змінюється. Втім, Фернан Бродель сказав колись:» Історію можна відновити з краєвиду». Якщо буде кому. Історія не належить тільки історикам. Ми кожен день її творимо і повинні знати, куди прямуємо.Кожну поразку приймати як урок, кожну перемогу як логіку буття.І знати, що наша сила укорінена в минулому.