Кілька років тому один мій знайомий з Росії похвалився дотепом про Голодомор, який сам придумав.Йому цей жарт видавався дуже вдалим.Тоді я спитала його:« А  ти ніколи не думав, що хтось із твоїх родичів з України міг померти у 33-у?» Пригадую, були навіть анекдоти на цю тему, яку нарешті підняли на державному рівні, може, надто офіційно, але чомусь жарти на тему Дня Перемоги викликають шалений осуд. Дітям у школі розповідали про Голодомор. Дехто вирішив, що це негуманно, бо деякі діти плакали,в той час,  коли їхні батьки вправлялись в дотепності або просто казали: « Як мені обридли ці всі розмови про Голодомор, ну скільки можна?!»

 Я щороку запалюю свічку на підвіконні й бачу довкола сірі байдужі вікна.Я думаю, може, ці люди кудись поїхали в суботу.Наприклад, на село, хоча що там робити в листопаді? Поля – порожні, картопля в пивниці, закрутки в коморі. Але через кілька хвилин запалюють електричні лампи, і тільки у двох-трьох  вікнах блимають соромливо свічечки.

Голодні люди незалежно від інтелекту можуть втратити людську подобу, а можуть і не втратити. Тут ніхто не вгадає, як кожен з нас стане поводити себе перед цим найжахливішим із нещасть.Пограбує сусіда, вирве шматок хліба з дитячої руки, чи навіть з’їсть людину? У партійних звітах інформація про канібалізм маскувалась під хвороби великої рогатої худоби: « В такому-то селі було три випадки захворювання на ящура». Наскільки досконалим був механізм витіснення у суддів, які виносили смертний вирок дванадцятирічним дітям за п’ять підібраних колосків?

 А те, що мільйони українськх селян було зарито у ярах і траншеях, наче тварин, без молитви і сліз. І це просто так не мине, ні. Якщо затупити розум, стерти пам’ять, переписати історію, воно все одно залишиться на підсвідомому рівні і проявить себе у генах.

 Батька ще одного мого знайомого мати-біженка з Радянської України покинула в якомусь селі на Львівщині, і його виростили чужі люди.Він ніколи не пробував знайти родичів, тому що в його підсвідомості залишився жахливий спогад, можливо, навіть пов’язаний з канібалізмом.

Мисляча людина повинна мати волю пройти найтяжчими дорогами історичної пам’яті, пропустити трагедію через серце. Віруючі люди знають, що якщо не виплакати всіх сліз , ті перетворяться на камінь.