PolskiІван Франко
5Серпень 27, 2015 від Галина Пагутяк
Українське суспільство ще не доросло до Франка.Воно боїться його правди про себе.Воно безсило гупає кулачками по цій скелі, щось цитує, а потім відходить від гріха подалі й молиться на інші постаті, які вдалося одягти у тоги й поставити на котурни.У рідному селі Франка Нагуєвичах його не люблять, називають »вошивим дідом».Бо пам’ятають, я його вели в кайданках до Дрогобича, як він босий ходив по гриби і ловив рибу.Бо не їздив у фіакрі, а ходив з жінкою й розпитував про опирів.Записував пісні. Серед них є одна:
Не йди, дітино, горою,
Бо стрінешся із бідою.
А йди, дітино,долинов,
Будеш добров дитинов.
Це про нього. Бо він бачив гори, що називають Діл, і хотів злетіти на сам верх,хоч там нічого немає, крім суворих ялиць,повзучої ожини і грубого шару сухої хвої. Він так любив своє село,що простив їм спалену церкву,де його хрестили, де тепер стоїть потворна споруда в стилі московського патріархату.Я певна,що простив.Всі ці дефіляди на Війтівській горі, що проводить кожна влада, не мають нічого спільного з цим чоловіком, який ніколи не продавався за кусень сала.Від’їдуть кортежі, вмовкнуть співи – і якась моторошна тиша залягає у лісі.Франко добре відчував демонічність цього місця. Він простив своїм землякам і дуб, який та багато для нього значив,який отруїли і тепер стоїть лише сухий обрубок.Думаю,що простив.
Усі ці речі не стали загальновідомими. Я все це дізналася від своєї колишньої однокласниці, яка відмовилась від блискучої кар’єри, щоб стати вчителькою у рідному селі.Вона розповіла про Ганну Гром, яку я теж добре знала, яка жебрала по копійці, щоб видати книгу про Нагуєвичі, а з неї в селі сміялись і не хотіли купувати книжку своїм дітям. Вона писала іншу, але не встигла – впала в лікарняному коридорі і померла.
Все це дуже сумно, і стосується тих людей, що кровно і некровно пов’язані з родом Франка.
Щодо українського суспільства, скажу лише одне. Якби раптом знищили усю культуру під корінь, нашу і світову, ми могли б відновити її лише з текстів самого Івана Франка, настільки він був універсальним.Він як той персонаж з роману Бредбері. Тільки їх там був гурт, а Іван Франко – один тримав у своїй пам’яті все, що спалювали тирани.Він вписав українську літературу в реєстр світових літератур ще до того, як почались розмови про це серед українських інтелектуалів.А ті думають, що це їхні дискурси допомогли.
Він бачив цей світ очима сільської дитини і очима Того,що знає все. Як Гільгамеш він подався шукати зілля, щоб зцілити світ, але те зілля, задля якого він пірнув аж на морське дно, вкрала у нього змія.
Книги – морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хто хоч труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
З Днем народження, земляче!
Kategoria Блог | Теги:
СЬОГОДНІ ВІДЗНАЧАЄМО ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ І.ФРАНКА.
автор:В.Яременко
Цього року ми вшановуємо 162-річчя від Дня народження та 102-річчя від дня смерті Великого Українця, одного з будителів української нації Івана Франка.
Саме Іван Франко для сучасних українців є прикладом патріотизму, національної свідомості …….
Адже, серед Геніїв Українського народу Іван Франко один з найбільших, його твори – це шедеври, а його філософія Європейської України зі збереженням українських традицій є фактично національної ідеєю теперішньої України.
“Усе те, в що досї вірило ся як в неоспориму, бо самим Богом обявлену правду, розсипаєть ся в порох” (І.Франко).
Найнебезпечніший твір Франка. Таким вважали свого часу непримітну на перший погляд брошуру „Біблійне оповідання про сотворення світу в світлі науки”. Вона настільки шокувала галицьких клерикалів, що брошуру просто знищили.
Пам’ятайте, мої други, ширіть скрізь і все Правду, і ніщо більше, як Правду.
Бо хоча Правда зразу усім гірка, так все-таки згодом,
вона скрізь бере верх, й стає солодкою спасителькою людства…
Наукової праці під титулом “Біблійне оповідання про сотворення світу в світлі науки” в Івана Яковича Франка (1856-1916) немає. Не було й праці “Сотворення світу”. У першодруку (часопис “Новий громадський голос”, 19051, ч. 2-7, 9, 12-14, 18) ця студія мала назву “Поема про сотворенє сьвіта”. Такою назвою Франко акцентував на введеному до тексту статті перекладові старовавилонської поеми про створення світу “Інума Іліш”. Ця поема, на тверде переконання вченого, була первовзором двох біблійних оповідань про створення світу у першій книзі так званого Мойсеєвого П’ятикнижжя.
Під цією ж назвою – “Поема про сотворенє сьвіта” – редакція “Нового громадського голосу” здійснила того ж 1905 року окреме видання накладом 200 (за іншими даними – 500) примірників. За цим окремим виданням дослідження Франка передруковано у 50-томному зібранні його творів (1982, т. 35, с. 266-300), через 77 років після першої публікації. Незначний тираж 35-го тому (6750 примірників) і маса наукових праць, вперше поданих у багатотомному зібранні, зробили “Поему про сотворення світу” майже непоміченою, вона ніби загубилася і лишилася доступною лише вузькому колу фахівців. Навіть львівська газета “За вільну Україну” у матеріалі “Вищий сенс його мислі” (21 серпня 1993 р.) помилково твердить, що ця праця Франка не ввійшла до 50-томного академічного видання творів мислителя.
“Поема про сотворення світу” має цікаву і багато в чому не з’ясовану наукою історію та непроминальне наукове й ідеологічне значення.
Нині ця праця І. Франка виходить під назвою “Біблійне оповідання про сотворення світу в світлі науки”. Таку назву їй дав доктор філософії професор Олександр Сушко. Він згадує: “В тім часі я мешкав в його домі й працював разом з ним в одній і тій самій кімнаті (почавши від 1902 р.)”. За подарованим самим Франком примірником окремого видання професор О. Сушко після смерті Івана Яковича здійснив 1918 року друге окреме видання в Канаді. Кошти, 1600 доларів, спонсорував український робітник-чорнороб у Канаді Іван Ковалюк. Професор Сушко, даючи нову назву (під якою цю працю Франка передруковуємо і ми), зробив посторінковий науковий апарат – бібліографію і коментарі, подав доречні документальні ілюстрації (всього 46 репродукцій!), карту стародавнього Сходу і халдейську карту світу, й написав до них пояснення, дав назву І-VII розділам (у Франка вони без назви) і написав “останній абзац VII розділу та “Закінчення”. Франків текст закінчувався реченням: “Політика грала значну роль не лише в творенні людських відносин і законів, але також у творенні небесних богів”. Таке втручання у текст справі не зашкодило. З одного боку, для науковців професор подав наукову літературу, що з’явилася після написання “Поеми про сотворення світу” і до 1918 року, а з другого – видання одразу набуло науково-популярного характеру, стало доступнішим і зрозумілішим широкому загалові, хоча й Франко цілком свідомо писав так, аби зміст був зрозумілий гімназійній молоді. Саме вона була адресатом Франкової праці.
Видання Івана Ковалюка – Олександра Сушка побачило світ 1918 року в столиці канадської провінції Манітоба – місті Вінніпезі. Перевидання було зроблено в Канаді 1984 року видавцем Славином Яворським, і тільки у 1993 році за підтримки газети “За вільну Україну” Іван Піснюк перевидав “Сотворення світу” у Львові. Через мізерні тиражі ці видання загальноукраїнською подією не стали. Ксерокопію видання 1984 року мені подарував відомий журналіст, мій колишній студент Олексій Березенко. Оригіналу канадського видання у Києві я не знайшов. Але на моє прохання відгукнувся Генеральний консул України в Торонто Ігор Лосовський і передав копію канадського видання 1918 року. Принагідне висловлюю обом свою вдячність за безкорисливу допомогу.
Наклад першого львівського видання 1905 року був знищений. Його викупили і спалили. У передмові до видання 1918 року професор Сушко про це повідомляє натяками і досить туманно: “Написана ним (І. Я. Франком. – В. Я.) студія видалася нашим наскрізь склерикалізованим народним провідникам так радикальною, що напечатати її відважився лише “Н. Г. Г.” (“Новий громадський голос”. – В. Я.), та і він, боячись переслідувань можних міра сего (підкреслення тут і далі мої. – В. Я.) надрукував її окремою книжкою усього ледве в кількох сотнях примірників.
Поява книжечки викликала серед нашого відсталого суспільства велике порушення. … (Та був і замах на Франка. – В. Я.)
В оборону болючо покривдженого письменника не відважився ніхто підняти голосу… І се він відчув незвичайно діймаюче… Зараз після того й попав він в глибоку меланхолію, яка згодом і розвинулась в страшну і невилічену недугу”. Отже, Сушко пов’язує початок відомої нам хвороби Франка саме із публікацією “Поеми про сотворенє сьвіта”, якось натякаючи, що та хвороба була спровокована ззовні, що параліч рук і провали пам’яті, які ми традиційно пояснюємо перепрацюванням, перевтомою, мають якесь інше походження. Тобто, Франкові померти допомогли, до того ж у тривалих і тяжких муках.
У “Передньому слові” до “Нарису історії українсько-руської літератури” І. Франко 10 квітня 1910 року засвідчив: “Позбавлений свободи обох рук від кінця квітня 1908 р. я мав утруднену всяку духову роботу і користуванє книжками не тільки сею фізичною безвладністю, але ще більше може психічним неспокоєм (подальші слова до друкованого тексту “Переднього слова” І. Франка не ввійшли з волі К. Беднарського. – В. Я.), який спричинив мені слух, створений на голоси духів. Сей надзвичайний дар, одержаний мною з волі Провидіння, робив мені неможливим усяке думання…” Сьогодні виникає питання, чий то “дар”… І чия куля проспівала над вухом Франка
Гарно,пані Галино ! Дякую! Шкода що Ви не згадали про це сьогодні на зустрічі з читачами.
Дякую за підтримку, пані Людмило!
Дякую, пані Галино!
Можливо, Вам буде цікаво прочитати мою сьогоднішню нотатку — наші думки щодо цієї надзвичайної Людини практично співпали. На жаль, такі думки і таке ставлення до особистості І. Франка зустрінеш не часто:
https://www.facebook.com/notes/%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D0%B0-%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%80%D1%8F%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0/%D0%B4%D0%BE-%D0%B4%D0%BD%D1%8F-%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%96%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0-%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0/432154530319296
Я вдячний Вам, Галино!
Чи відомий Вам цей його вірш?
БАГНО ГНИЛЕЄ
(Посвята Росії)
Бачимо гнилеє на сході Европи
Покрите цвіллю, зеленню густою!
Розсаднице недоумства й застою,
Росіє!Де лиш ти поставиш стопи –
Повзе облуда, здирство, плач народу,
Цвіте бездушність, наче плісень з муру.
Ти тиснеш і кричиш: Даю свободу!
Дреш шкуру й мовиш: Двигаю культуру!
Як не січеш, не б”єш, в Сибір не шлеш,
То мов упир із серця соки ссеш,
Багно твоє лиш серце й душу дусить.
Лишь гадь і слизь росте й міцніє в тобі;
Свобідний дух або втікати мусить,
Або живцем вмирає в твоїм гробі.